37200 ПОЛТАВСЬКА ОБЛ. М. ЛОХВИЦЯ ВУЛ. ПЕРЕМОГИ 19  phone+38(05356)3-18-49 email LOHVITSA_MISKRADA@UKR.NET

25 листопада – День пам’яті жертв Голодомору

Шановна громадо! Дорогі земляки!

У останні осінні дні наш народ віддає данину пам’яті жертвам однієї з найстрашніших трагедій ХХ-го століття – Великого голоду, який прокотився Україною трьома хвилями масових смертей. Про 1921-й – 1922-й, 1946-й – 1947-й можна говорити як про роки післявоєнного голоду, та ні в історії, ні у людських душах не знайти виправдання геноциду українців – Голодомору 1932-го – 1933-го років.

Із початку незалежності нашої країни і до сьогодні страшні сторінки історії, пов’язані з Голокостом українського народу, відкриваються щоразу більше, показуючи велетенські масштаби цієї трагедії. Історик сучасності Володимир Сергійчук, спираючись на знайдені в архівах документи, дійшов висновку про 7–10 мільйонів жертв голоду в 1932–1933 роках, що перевищує офіційно прийняту в Україні і доведену науковцями цифру 3,5–4 мільйони осіб.

Ці дані ще глибше ілюструють той гіркий історичний факт, що фізичне винищення українських селян голодом – це була свідома і цілеспрямована терористична акція більшовицького режиму. Українців позбавляли Батьківщини, мови, винищували родовід, обкрадали духовно, морили голодом, вбивали і примушували мовчати. Голод став зброєю масового знищення українців, на довгі десятиліття порушив наш генетичний фонд, призвів не тільки до небувалих демографічних втрат, а й до морально-психологічних змін у свідомості цілої нації.

Хіба можна уявити, що народ-хлібороб на родючих чорноземах помирає від голоду!? Хіба можна уявити, що людина зібрала урожай від своїх працьовитих рук, раділа, що зможе прогодувати своїх дітей, родину, а на наступний день у неї відбирали все до зернини, до останньої картоплини!

Так у центрі Європи було вбито голодом мільйони українців – дітей, жінок, чоловіків, стариків. Так у центрі Європи у муках конало українське село у той час, коли не було ні засухи, ні неврожаю. Хліба в Україні було вдосталь. Радянський уряд масово продавав зерно за кордон, в Україні на повну потужність працювали заводи, переробляючи дорогоцінні зерно і картоплю на спирт та горілку, що експортувалися за кордон.

А в цей час над кожним голодним українцем нависав написаний особисто Сталіним репресивний «Закон про п’ять колосків». Бажання людей вижити розцінювалося як розкрадання колгоспного майна, а далі – конфіскація, тюрма, розстріл… Амністія у цих випадках заборонялася. Засуджували навіть дітей, які намагалися знайти на полях хоч якусь їжу…

Київська, Житомирська, Черкаська, Сумська, і серед них наша Полтавська – ці області на карті Голодомору позначені чорним кольором.

У нашому лохвицькому краї, у нашому рідному місті теж лютував голод. Щоб вижити, люди їли деревну кору й коріння, лісове листя й насіння, полову та усяку іншу неїстівну всячину, м'ясо загиблих птахів і звірів, котів, собак та щурів – такі свідчення очевидців, тих, кому вдалося пережити ті страхіття, – нині зберігаються у фондах Лохвицького краєзнавчого музею.

А ще недавно про Голодомор в Україні не можна було згадувати. Тому так багато безіменних могил, тому ми дотепер не знаємо імен всіх, хто загинув від голодної смерті. Їм не ставили ні пам’ятників, ні обелісків. Але є людська пам'ять – жива, і від того вічна. Саме вона є достовірним джерелом тих трагічних подій.

Колись наш народ міг врятувати хліб. Тепер його врятує усвідомлене сприйняття минулого. І хай скорбота про загублені життя наших співвітчизників допоможе нам зберегти в собі людяність і життєдайну силу. Пам’ятаймо: тоді голодом вбивали нашу свободу! Та не підкорений у 33-му – наш народ непереможний і сьогодні! Слава Україні!

                                                                           Віктор Радько,

Лохвицький міський голова

Скликати 4 сесію Лохвицької міської ради 7-го скликання, пленарне засідання якої провести 21 грудня 2017 року о 1400 в приміщенні адміністративного будинку міської ради у м.Лохвиця по вул. Перемоги,19.