«Золота осінь» підтримала музикантів-ветеранів
Ім’ям сімейного дуету Анатолія Олександровича і Катерини Петрівни Недовінчаних нині називається благодійний фонд, який підтримує талановитих юних музикантів і викладачів-ветеранів. 23 травня голова фонду Тетяна Гармаш і родич Недовінчаних Олег Ковган вручили грошову допомогу ветеранам Лохвицької ДМШ.
Доля розкидала рідних і друзів самодіяльного композитора, який 28 років працював директором Лохвицької дитячої музичної школи, помер у квітні минулого року. Після смерті Анатолія Олександровича вони згуртувалися, щоб гідно вшанувати його пам’ять. Створили клас баяна імені Анатолія Недовінчаного, на одній зі стін якого художник Володимир Дробченко зобразив пейзаж Лохвиччини, де знайшлося місце вітряку, хаті та юнаку з баяном. У центрі композиції – вислів Анатолія Олександровича, поличка зі збірками його пісень.
Торік на свято Першого дзвоника премії та подарунки від фонду отримали переможці конкурсу «Створюємо музику», який заснував Анатолій Недовінчаний.
Цього року фонд «Золота осінь» вирішив у тяжкий коронавірусний період підтримати пенсіонерів. Син композитора Володимир, який живе у Німеччині, виділив на це кошти. Учениця Анатолія Олександровича, викладачка бандури і голова фонду «Золота осінь» Тетяна Гармаш і Олег Ковган (родич Недовінчаних, донедавна голова Чорнухинської РДА) передали грошову допомогу викладачам ДМШ, які зараз на пенсії. Як пояснює Катерина Петрівна, в майбутньому премії отримуватимуть не лише учні й ветерани Лохвицької ДМШ, а й із усього району, адже Лучанська, Заводська й Сенчанська музичні школи були створені за керівництва Анатолія Олександровича як філії Лохвицької школи й потім стали самостійними.
Олег Володимирович із Тетяною Володимирівною об’їхали ветеранів Василя Твердоступа, Анатолія Богатиренка, Наталію Фесенко у Заводському, відвідали Валерія Добрика у Сенчі, Любов Масельську в Лохвиці, Марію Стронську в Млинах, передали гроші Наталії Оніщенко в Зіньків.
Лохвичан Анатолія й Марію Стеценків, Ларису Плахтієнко, Володимира Кривенка і Любов Удовіченко, щоб не порушувати карантинних пересторог, зібрали у сквері Героїв України. Колишні викладачі схилили голови, промовляючи світлі спогади про свого директора.
– Анатолій Олександрович був суворим, але й розумів проблеми кожного, виручав, – згадує Любов Удовіченко, викладач фортепіано, теорії й хормейстер. – Боровся з залученням музикантів на прополювання буряків, аби вберегти наші музичні пальці. Суворо вимагав, щоб ми збиралися і співали у капелі. Якось я забрала сина з дитсадка й не повернулася до школи. Дзвінок: «Любове Ігорівно, чому Ви не були?» – «Син захворів, я ж не буду брати хвору дитину на той хор». Я була головою профкому, доводилося часто ходити з директором на різні заходи в райком партії. А чого варті були політшколи!
– Ми з дружиною працювали в Коломийській музичній школі, 74-го приїхали в Лохвицю на прохання мого батька, – продовжує Анатолій Стеценко, викладач баяна. – Анатолій Олександрович дуже тепло нас зустрів. Скільки разів ходив на прийом до першого секретаря райкому Тарасенка, домагаючись, щоб нам виділили квартиру! Врешті дали її у колишньому приміщенні музшколи. А потім одержали ми квартиру на Фінському селищі. Разом ми пропрацювали 25 років, із них 22 я був завучем. Досвідчений керівник багато приділяв уваги молодим кадрам, опікував їх. Започаткований Анатолієм Олександровичем конкурс юних композиторів поширився на всю область.
Учасники зустрічі відвідали могилу Анатолія Недовінчаного в Гаївщині, поклали на неї живі квіти. Довго згадували його життєву мудрість і таланти, зітхали про те, як його не вистачає нині.
Більше дізнатися про фонд, родину Недовінчаних можна за посиланням: fond-musikantov-lokwitzi.com.
Сергій НІКОНОВ
