«ЧОРНОБИЛЕЦЬ» АНАТОЛІЙ ГАЛИКА ПЕРЕДАВ ЕКСПОНАТИ ДЛЯ ЛОХВИЦЬКОГО КРАЄЗНАВЧОГО МУЗЕЮ
У експозиції Лохвицького краєзнавчого музею імені Г.С. Сковороди під назвою «Пропусти Чорнобиль крізь серце» з’явилися нові експонати. Наукове видання «Чорнобиль-30. Книга слави і пам’яті. Полтавська область» та дві фотографії давниною 35 років передав музею лохвичанин, учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції Анатолій Галика.
Його життєва історія не відрізняється від сотень тисяч доль українців різних професій – в далекому 1986-му ці чоловіки були змушені стати на захист України і світу від радіаційного лиха, що чорним крилом накрило землю після вибуху четвертого енергоблоку Чорнобильської атомної електростанції. Тоді йому було лише 28. У Чорнобилі довелося працювати у найнебезпечніших умовах – у липні 1986 року 1,5 місяця Анатолій Галика брав участь у дезактивації будівлі та обладнання 4 енергоблоку.
Ось як згадує ліквідатор про пережите у документальному виданні «Пам’ятаємо дзвони Чорнобиля» (свідчення очевидців зібрав і впорядкував М. Чекмез):
«Призвали через військкомат до Лубенської Чапаєвської дивізії. Тоді навіть думки не виникало про те, щоб ухилитися. Був молодий, про радіацію та її вплив знав обмаль. За словами командирів, служити ми мали півроку. Роботу ми виконували невелику. Бувало, за цілий день тільки раз вибіжиш на дах, зачерпнеш лопату сміття – і назад. Так усі по колу, доки не наберемо й не знесемо кілька носилок. Або береш відро з ганчіркою, забігаєш у приміщення по коридору із закритими свинцевими пластинами вікнами, протреш якийсь прилад – і навтьоки.
Потім одразу в табір, що знаходився за межею 30-кілометрової зони. Працювали день на АЕС – день у лісі з бензопилами, випилюючи просіку. Але я та багато інших частіше обирали станцію, адже відпрацювавши там 21 день, можна було їхати додому.
Швидше хотілося додому, де чекали маленький син і молода дружина. Якось вишикували нас на станції і пообіцяли добровольцям, які виконають завдання, відразу відпустити додому. Зробили крок уперед троє: я, старшина з Полтавського району і Ваня з Гирявих Ісківців (приїжджав на заробітки з Західної України, коли там добували торф, пізніше виїхав, і подальша доля його мені невідома). Нам дали завдання зняти з даху енергоблоку робота. Але, звісно, раніше нікого не відпустили, а завдання було небезпечним, що злізши з даху, жодного з командирів і офіцерів, які нас відправляли, ми не побачили і близько. Треба було за 15 секунд підчепити робота карабіном до троса, спущеного з вертольота, що зависав вище. Першим пішов старшина – не вийшло. Другим я – не вийшло, й за півтори хвилини знизу вже кричали, щоб тікав. Зачепити робота карабіном було складно, бо на наших руках – по троє рукавиць, поверх одягу – свинцеві пластини на зразок тих, що у бронежилетах. Я не витримав незручностей, скинув рукавиці й зачепив карабіна на трубу голіруч. Махнув рукою – вертоліт з роботом піднявся. Робот слугував для прибирання даху, скидав сміття додолу. Був схожий на маленький екскаватор на гумових гусеницях із ковшем-маніпулятором. Звичайно, за порятунок такого цінного приладу хтось, ясна річ, отримав заохочення, але ми – лише дозу опромінення. Залишається лише здогадуватися яку, раз на даху й до аварії був такий фон, що на його прибирання не посилали живу людину…
Відтоді минуло 35 років, та Анатолій Голінка, в якого Чорнобильська катастрофа забрала здоров’я, з трепетом у душі зберігав фотографії руїн реактора, до яких у 2006 році додалася й книга про Чорнобильську катастрофу, адже все це нагадувало йому про пережите. Передавши у Лохвицький краєзнавчий музей фото та видання «Чорнобиль-30. Книга слави і пам’яті. Полтавська область», де згадано поіменно усіх мешканців Полтавщини – ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС та вшановано пам’ять тих, хто поклав своє життя у боротьбі з атомом, Анатолій Галика щиро бажає, аби відтепер ці речі слугували людям. Бо для того, аби більше ніколи не повторився жах ядерної катастрофи планетарного масштабу – про її страшні наслідки треба не тільки пам’ятати самим, а й передати цю пам'ять наступним поколінням.
На фото: Анатолій Галика передає речі для експозиції головному зберігачу фондів Лохвицького краєзнавчого музею ім. Г.С. Сковороди Людмилі Козіній. 
