#Наша_незалежність #Марафон_30. За мірками радянської системи Петро Ротач був тричі неблагонадійним
1925, 24 січня на хуторі Каленівщина Роменського повіту на Полтавщині у селянській родині народився Петро Ротач (літературні псевдоніми: Петро Самотній, Пет. Ро, П. Петрович, Микола Гомін, Роман Петренко, П. Чатор та ін.) – поет, письменник, літературознавець, енциклопедист, перекладач.
Член НСПУ (1992), почесний член Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка (1998).
Мати була неписьменна, а батько закінчив церковноприходську школу і вдосконалював свої знання читанням книг. Знав напам’ять Шевченкового «Кобзаря», часто читав його дітям на ніч, любив історичну літературу, написав історію свого життя і рідного села. Від батька Петро перейняв і любов до України, і літературний талант, і інтерес до кобзаревої спадщини – пізніше він досліджуватиме життя Шевченка, його зв’язки з Полтавщиною.
За мірками радянської системи Петро Ротач був тричі неблагонадійним: походив із розкуркуленої родини, в 1942-му потрапив як остарбайтер до Німеччини, де за кілька років налагодив зв’язки із українським патріотичним рухом. Тоді ж за кордоном вийшла друком його повість про Голодомор 1932-33 рр., який ще дитиною бачив на власні очі.
Саме тому, коли після війни Ротач повернувся в Україну, він одразу потрапив під пильний нагляд КГБ. Система чинила перешкоди для здобуття вищої освіти, тож лише в 1949-му Петру ціною неймовірних зусиль вдалося вступити до Полтавського педагогічного інституту. Тут він познайомився з майбутньою дружиною, з якою потім був поряд усе життя.
Петру Ротачу довелося працювати службовцем, радіожурналістом, шкільним бібліотекарем, учителем мови і літератури. А паралельно – краєзнавчими розвідками. Наприкінці 50-х він почав укладати бібліографічний словник «Літературна Полтавщина», де вперше увів у науковий обіг біографії репресованих земляків-письменників – загалом 577 статей-персоналій. Обходячи заборони, друкувався в українських та російських виданнях, часописах закордону. Через об’єктивність у наукових дослідженнях і чітку громадянську позицію потерпав від надмірної «уваги» тоталітарної системи.
«Щомісяця викликали в КГБ, схиляли до співпраці з органами. Обіцяли взамін зняти заборону друкуватися. Я відповів: нехай краще інші стежать за мною, аніж я за кимось», – напише він у спогадах.
Моральний тиск, таємне стеження, перегляд листів, прослуховування телефонних розмов тривали навіть у 80-х роках, в часи так званої горбачовської перебудови. Але Петро Ротач вперто продовжував літературну працю. Він уклав літературний календар «Колоски з літературної ниви» – 131 розповідь про письменників, розміщених за річним календарним циклом. «Розвіяні по чужині: полтавці на еміграції» – дослідження творчого шляху письменників, що вимушено залишили підсовєтську Україну.
Загалом Петро Ротач – автор біля трьох тисяч статей в енциклопедичних виданнях, двадцяти п’яти книг. Але працею свого життя вважав Полтавську Шевченкіану. Над виданнями такого об’єму працюють цілі інститути, він же впорався із цим завданням один. Починаючи з 60-х років, прискіпливо збирав та впорядковував відомості про перебування Шевченка в Полтавській губернії, людей, із якими спілкувався, про митців і мистецькі колективи, що торкалися шевченківської тематики у творчості, тощо. Адже саме на Полтавщині Тарас Шевченко відвідав 120 міст, містечок, сіл та хуторів, саме тут написав такі визначальні речі, як «І мертвим, і живим…», «Великий льох», «Розрита могила», «Холодний Яр», поема «Кавказ», «Псалми Давидові», «Наймичка» та ін.
Перші уривки «Шевченкіани» з’являлися у часописі «Добромисл» ще на початку 90-х. У 2007-2010 рр. Полтавська облдержадміністрація профінансувала видання обох томів. Автор устиг побачити тільки сигнальний примірник першого тому. Завершити справу вдалося у 2012 році. Енциклопедія набула розголосу, її високо оцінили в Національному заповіднику «Батьківщина Тараса Шевченка» та в кімнаті-музеї поета у Петербурзі, де книга стоїть в експозиції на чільному місці.
Петро Ротач найближчими друзями вважав Феодосія Рогового і Григора Тютюнника, листувався з Ганною Черінь, Яром Славутичем, Дмитром Нитченком, Ігорем Качуровським.
Помер 13 червня 2007 року. 14 жовтня 2009 року на фасаді будинку в Полтаві, де Ротач прожив 45 років, відкрили пам’ятну дошку. 2018 року засновано премію Полтавської обласної ради імені Петра Ротача.
За матеріалами Українського інституту національної пам’яті
