ДНЮ ВИЗВОЛЕЕННЯ МІСТА ЛОХВИЦЯ ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ…
З нагоди 78-ї річниці визволення міста Лохвиця від фашистських загарбників біля Вічного вогню та стели з іменами загиблих у роки Другої світової війни земляків відбувся мітинг «Пам’ятний вересень».
Для мешканців міста це місяць, що поєднує в собі радість і сльози, печаль і світлі мрії про майбутнє. У грізні роки Другої світової війни він став доленосним для всього Лохвицького краю.
1941 рік… 12 вересня фашистські війська захопили наше місто. У погожі дні на полях клекотали жорстокі бої. Кров, смерть, сльози, втрата рідних і близьких – таким був вересень 1941-го. Тому в наш час вересень – це дні пам’яті полеглих.
У роки нацистської окупації гітлерівці вивезли 668 осіб на примусові роботи до Німеччини, стратили 287 представників єврейської громади. У Лохвиці діяли міська підпільна група і антифашистське підпілля у вірменському легіоні. З 1 вересня 1942 року місто стало адміністративним центром Лохвицького ґебіту.
1943 рік… Минули два роки окупації. Той вересень приніс жадане звільнення лохвичан від фашистської неволі. Знову кровопролитні бої, але вже за визволення міста.
В архівних документах, які донині зберігаються в Лохвицькому краєзнавчому музеї, є багато інформації, в тім числі про те, хто відзначився в боях, хто загинув, визволяючи нашу рідну землю.
Ми завдячуємо військам Воронезького фронту під командуванням генерала армії Миколи Ватутіна, які 13 вересня 1943 року принесли лохвичанам жадане звільнення від коричневої чуми.
При цьому особливою мужністю відзначилися частини 309-ї стрілецької дивізії під командуванням полковника Дмитра Феоктистовича Дрьоміна. Відтоді минуло 78 років, та ми повинні пам’ятати як це було.
Надвечір 12 вересня 1943 року німецькі війська були вибиті з міста і вже наступного ранку лохвичани святкували своє визволення. В боях за місто було знищено 120 солдатів і офіцерів противника, захоплено 8 полонених.
Відступаючи, німці покинули в Лохвиці значну кількість бойової техніки і озброєння. Відразу після звільнення райцентру від німців у місто перебазувалися штаб і військова рада Воронезького фронту на чолі з командувачем фронтом генералом армії М.Ф. Ватутіним. Штаб розмістився у приміщенні педагогічного училища – теперішнього ПТУ №27.
Лохвичани радо вітали своїх визволителів. А наступний день був затьмарений гіркими втратами. Німецька розвідка, очевидно, дізналася, що у Лохвиці перебуває фронтовий штаб. 14 вересня місто масово бомбардувалося фашистською авіацією. Наслідки бомбардування були страшними. Німецькі бомби зруйнували кілька десятків житлових будинків, перетворили у купу руїн будівлі бібліотеки, друкарні, фотографії, дитсадка, млина, аптеки, прокуратури та кількох інших громадських закладів.
Особливо постраждали вулиці, теперішні назви яких Озерна, Сенчанська, Пушкіна, Олега Коваленка, Преображенська, Котляревського, а також мікрорайон Слобода. Під час бомбардування загинуло 66 мирних жителів і 46 було поранено.
Німецькі бомби падали на Лохвицю і 15 вересня, та найбільших втрат і руйнувань завдав саме перший повітряний наліт.
Тому і радістю, і болем озивається в серці кожного лохвичанина вересень 43-го року. І кожен, кому не байдужа доля нашого народу, наша історія, низько схиляє голову, вшановуючи тих, хто не повернувся з війни.
Скорботною хвилиною мовчання лохвичани, учасники мітингу, вшанували пам'ять воїнів, які ціною власного життя здобули перемогу та визволили місто від фашистської навали, та всіх, лохвичан, кого поглинуло криваве жерло війни.
З 1998-го року на честь дня визволення Лохвиці від німецько-фашистських загарбників лохвичани відзначають День міста, кожного разу дякуючи воїнам-визволителям за чисте небо над головою.
Як данина людської пам’яті, до Вічного вогню та підніжжя пам’ятника Невідомому солдату лягли живі квіти від нинішніх мешканців міста, нащадків Великої Перемоги.
