Найвразливішою категорією жертв Голодомору стали діти

  • 43

Цього року Український інститут національної пам’яті акцентує увагу на тому, «Як говорити з дітьми про Голодомор?». У фокусі – діти як найвразливіша категорія жертв сталінського геноциду.

Звертаємо увагу й на те, що діти є найвразливішою категорією і щодо сприйняття інформації про муки і смерть багатьох мільйонів людей. Тому розмовляти з дітьми та підлітками про Голодомор важливо, але так, щоб не травмувати їх, а передати знання та досвід і зберегти пам’ять.

Ключові моменти: голодомор – геноцид проти Українського народу, результат спеціально організованого комуністичним керівництвом штучного голоду в 1932–1933  роках, що спричинив загибель мільйонів людей.

Згідно з Конвенцією ООН «Про запобігання злочину геноциду і покарання за нього», геноцидом вважаються умисні дії, спрямовані на цілковите або часткове знищення національних, етнічних, расових або релігійних груп шляхом вбивства членів цієї групи; нанесення їм тяжких тілесних або психічних ушкоджень; навмисне створення життєвих умов, розрахованих на повне або часткове знищення групи; дії, розраховані на унеможливлення народження дітей в середовищі групи; насильницька передача дітей цієї групи іншій групі. Упокорення голодом стало інструментом закріплення влади сталінського режиму, ліквідації верстви українських селян-господарів і перетворення їх у безправних колгоспників, а разом з тим, – викорінення в Україні соціальних основ незалежності, тобто соціальної основи української нації.

Цей злочин був ретельно продуманий, задіяні численні механізми його реалізації: через чисельні податки і збори, нереальні хлібозаготівельні плани та обшуки в українських селян відбирали харчі, заборона виїзду із населеного пункту з листопада 1932  року (так званий режим «чорних дошок») і загалом з охопленої голодом республіки від початку 1933-го їх позбавляла останніх надій на порятунок.

Голодомор спричинив загибель мільйонів українців на території України та Кубані, завдав непоправного удару по ментальності та культурі, перервав зв’язок поколінь. Найвразливішою категорією жертв Голодомору стали діти.

Згідно із дослідженнями українських демографів, у той час померло понад 1.5  млн. хлопчиків і дівчаток віком до 10 років.

Моральний обов’язок держави та суспільства перед минулими та наступними поколіннями – пам’ятати про кожного, хто загинув від голоду, і передати пам’ять про цю трагедію.

Разом із тим розмовляти з дітьми на цю тему бажано на зрозумілому рівні, з урахуванням вікових особливостей психіки та емоційного розвитку. Слід займати активну позицію, аби дитина відчувала себе в безпеці і захищеною. Завершувати бесіду запевненням, що батьки і суспільство робитимуть все від них можливе, аби запобігання повторенню подібного в майбутнього.

Говорячи з дітьми про Голодомор, варто акцентувати на цінностях життя і пам’яті про мертвих, почутті радості від того, що наші рідні вижили і дали життя нам. Про трагедію треба казати правду, але не заглиблюватися в моторошні деталі, натомість зосередитися на моральному або емоційному аспекті теми, наприклад, взаємодопомога, співчуття, стратегіях виживання, подолання наслідків. Важливо наголосити, що ми, українці, сильні і нас не зламав тоталітарний режим.

 

Історична довідка

Українська революція 1917–1921 років стала переломним моментом нашої історії. Вона прискорила становлення української політичної нації та національної еліти. Національне відродження періоду Української революції було настільки сильним, що більшовики попри її поразку не могли його ігнорувати. Вони змушені були піти на створення у 1919 році квазідержави УСРР і певні поступки українському національному рухові – українізацію та НЕП.

Українізація швидко досягла вражаючого успіху – розпочався український культурний ренесанс. Проте до кінця 1920-х років в СРСР утвердився тоталітарний комуністичний режим із жорстоким придушуванням і покаранням будь-якої незгоди.

Селяни з їхньою природженою повагою до приватної власності не сприйняли суцільної колективізації. Коли розпочалася конфіскація землі, майна та збіжжя, а людей силою примушували вступати до колгоспів, село повстало. У 1930 році відбулося близько 4 тис. масових виступів, в яких взяло участь близько 1,2 мільйона селян. За перші 7 місяців 1932 року, тобто вже в умовах голоду, ҐПУ зафіксувала в УСРР понад 900 виступів. Незважаючи на тиск партійних і державних органів, майже 500 сільських рад в Україні відмовилися приймати нереальні плани хлібозаготівель.

Улітку 1932 року через наростання спротиву Йосип Сталін із оточенням прийняв рішення про організацію в Україні штучного голоду, щоб шляхом винищення частини населення залякати інших і не «втратити Україну». Голодомор став результатом чітко спланованої політики Кремля. Безпосередньо до Голодомору призвело посилення попередньої політики визиску та введення в дію нових механізмів геноциду наприкінці 1932 року.

Головними із яких стало масове вилучення всього продовольства, на відміну від попереднього часу, коли забирали переважно зерно. Конфіскація вимагала мобілізації репресивного апарату, залучення робітників, державних службовців, співробітників компартійного апарату. Для вилучення продовольства створювали спеціальні загони з активістів, які обшукували сільські садиби. Від початку 1933 року ці спеціально навчені активісти забрали все їстівне у мільйонів людей, прирікши їх на смерть.

Люди почали втікати з уражених голодом територій. У відповідь влада намагалася ізолювати їх у межах окремих територій за допомогою режиму «чорних дошок». Села, занесені на «чорні дошки», оточували збройні загони

міліції та радянських спецслужб. Звідти вивозили всі запаси їжі. Заборонялася торгівля та ввезення будь-яких товарів.

У січні 1933 року заборонили виїзд селян із території України та Кубані, заселеної переважно українцями. Втікачам не продавали квитки на поїзди. Блокували дороги до міст. Тих, хто встиг виїхати, заарештовували і повертали назад.

Так режим створив для значної частини населення України несумісні із життям умови. Голодуючі опинилися в замкнутому колі, повністю залежні від волі державного та партійного апарату. Жертвами Голодомору стали мільйони українців.

Навколо теми Голодомору комуністи встановили повну інформаційну блокаду, яка тривала фактично до відновлення Україною незалежності в 1991 році. Приховування інформації про злочин Голодомору може вважатися однією з ознак геноциду. Крім приховування доказів злочину та унеможливлення надання допомоги голодуючим, інформаційний вакуум переслідував й іншу мету. СРСР налагоджував за кордоном активні торговельні зв’язки, і розголос про голод в Україні міг мати негативні наслідки для налагодження міжнародних контактів та підписання контрактів. Однак окремі західні журналісти, які побували за залізною завісою тоталітаризму, публікували репортажі про злочин, доносили світові про те, що там діється насправді.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 13 січня 2010 року Йосипа Сталіна, В’ячеслава Молотова, Лазаря Кагановича, Павла Постишева, Станіслава Косіора, Власа Чубаря, Менделя Хатаєвича визнано винними в організації Голодомору: «..з метою придушення національно-визвольного руху в Україні та недопущення побудови і утвердження незалежної української держави, шляхом створення життєвих умов, розрахованих на фізичне винищення частини українців спланованим ними Голодомором 1932–1933 років, умисно організували геноцид частини української національної групи, внаслідок чого було знищено 3 млн. 941 тис. осіб, тобто безпосередньо вчинили злочин, передбачений ч. 1 ст. 442 Кримінального кодексу України».

 

За матеріалами Українського інституту національної пам'яті