ЛОХВИЧЧИНА ПОПРОЩАЛАСЯ З ВОЇНОМ ОЛЕКСАНДРОМ КРИВКОМ

  • 942

21 вересня  Лохвицька громада провела в останню дорогу вірного сина України, який загинув на передньому краї боротьби з російськими загарбниками, – Кривка Олександра Володимировича.

Село Погарщина, де народився і жив Олександр, живим коридором зустрічало процесію з тілом полеглого воїна. Безліч живих квітів лягло на дорогу перед траурним кортежем на знак людської вдячності і пошани до подвигу захисника.

Багатолюдний жалобний мітинг, присвячений пам’яті воїна, відбувся на сільському кладовищі.

Тут востаннє загиблому бійцю Кривку Олександру Володимировичу віддали військові почесті.  Заступник начальника другого відділу Миргородського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки майор Андрій Радаєв вручив матері захисника Світлані Іванівні Державний Прапор України, який почесна варта зняла з його домовини. На честь загиблого воїна пролунав трикратний стрілецький салют…

Погарщани та всі, хто прийшов провести в засвіти загиблого, згуртувалися навколо старости Юлії Клименко, яка розповіла про життя захисника. Героїчне, але таке коротке життя, довжиною лише у 38 років…

Олександр Кривко народився 14 жовтня 1982 року у селі Погарщина,  навчався у місцевій загальноосвітній школі. У 2001 році закінчив професійно-технічне училище №37 с. Глинськ Сумської області і здобув кваліфікацію тракториста-машиніста с/г виробництва та водія. Восени цього року був призваний на строкову службу в лави Збройних сил України. Після повернення з армії працював на будівельних роботах у Полтаві та Харкові.

У 2020 році закінчив навчання у Харківському державному коледжі за спеціальністю «Автомобільний транспорт», здобув кваліфікацію механіка.

З перших днів війни щиро вболівав за долю України, мав бажання  боронити територіальну цілісність та незалежність нашої країни. 13 березня 2022 року був мобілізований до лав Збройних сил України.

Наш земляк  Кривко Олександр Володимирович був бійцем  115 ОМБР,  у званні солдата служив на посаді старшого оператора протитанкового відділення 3-го механізованого батальйону.

Життя воїна обірвалося 11 вересня 2022 року неподалік села Опитне  Покровського району Донецької області під час виконання бойового завдання по виявленню та знищенню сил противника.

– Ніколи не жалівся, говорив, що у нього все є, і знаходився там, де і хотів бути, – ділилася спогадами про односельчанина староста Юлія Клименко. – Ми пам’ятатимемо Олександра спокійним, чемним, врівноваженим, доброзичливим. Він ніколи не був без роботи. Вірний і надійний товариш, турботливий син і люблячий брат…

Прощальні слова над домовиною воїна прозвучали від Лохвицького міського голови Віктора Радька:

– 24 лютого на нашу мирну державу почали скидати бомби. Ми почули, що до нас наближаються «гості», та не з хлібом-сіллю, а зі зброєю!  Ми зрозуміли, що вони йдуть вбивати нас, руйнувати наші будинки. І ніхто так не міг об’єднати нас, як спільний ворог! Ми стали жити однією сім’єю. Хтось пішов у тероборону, хтось почав допомагати переселенцям. А Олександр 13 березня взяв до рук зброю і пішов захищати свою державу, своє село, свою домівку. Сьогодні ми проводжаємо нашого полеглого героя в останню дорогу. Для громади це вже вдесяте! Вік наших  загиблих захисників від 25 до 39 років. Вони всі наші герої, бо завдяки цим хлопцям ми можемо спати в своїх ліжках, вести більш-менш мирне життя. Не забуваймо своїх героїв, бо лише дякуючи їм ми можемо це робити! Слава нашому герою! Слава нашим оборонцям – Збройним силам! Слава Україні!

Однокласниця загиблого Ірина Загорулько звернулася до присутніх з такими словами:

– Ми проводжаємо в останню путь нашого однокласника Олександра. Ніби зовсім недавно ми бігали шкільними коридорами, сиділи за партами, щось вчили.  Сашко був спокійним і неконфліктним хлопцем, любив спорт, футбол. На уроках історії ми говорили  про героїв, які загинули за Україну. І ніхто тоді навіть уявити не міг, що про своїх однолітків скаже щось подібне! На зустрічі однокласників Сашко нам розповідав, що працював у будівельній сфері. І скільки б він міг ще змонтувати, змайструвати! Але війна перекреслила все наше життя. А він пішов зупиняти окупантів. Немає таких слів, які розрадять материнське горе і біль рідних. Співчуваємо і дякуємо вам, Світлано Іванівно, за хорошого, хороброго і мужнього сина. Він був там, щоб ми могли спокійно жити тут! Люди, не забувайте цього, пам’ятайте, якою ціною нам дається цей відносний спокій і свобода. Ворогам ніколи не буде прощення! Ми пам’ятатимемо Сашка молодим, веселим, відважним і сміливим. Олександре, ти загинув за Україну!  Спочивай із миром. Слава Україні!