ЛОХВИЦЬКА ГРОМАДА ПОПРОЩАЛАСЯ ІЗ ЗАГИБЛИМ ВОЇНОМ ДМИТРОМ ГАВРИЛКОМ
Восьмий місяць Україна потерпає від кривавої війни, в якій московська орда прагне знищити нашу незалежну державу, загарбати нашу землю, стерти з її лиця нашу націю, кожного, хто зветься українцем.
«Рускій мір» і його посіпаки, які колись називали нас меншими братами, ракетними обстрілами, катуваннями і вбивствами мирного населення показують свою справжню звірячу сутність.
На нашому захисті міцною, незламною стіною стоять мужні українські воїни. Обороняють, наступають, день за днем відвойовують захоплені ворогом міста і села. За наші спокійні світанки платять найдорожчим – пролитою кров’ю і власним життям!
Ось і знову нестерпне, невимовне горе і пекучий біль принесла війна на нашу лохвицьку землю – з поля бою на щиті додому повернувся наш захисник, лохвичанин, військовослужбовець 46 окремої десантно-штурмової бригади Гаврилко Дмитро Григорович.
13 жовтня Лохвицька громада схилила голови у жалобі за загиблим воїном, якому не судилося прожити довге і щасливе життя.
Люди, стоячи на колінах, зустрічали траурний кортеж у місті Лохвиця, коли той востаннє віз загиблого воїна до рідної домівки. Гіркотою і болем був сповнений цей день для всіх мешканців громади, а насамперед для рідних, близьких, друзів, однокласників, побратимів та знайомих загиблого, які прийшли провести його в останню путь.
Траурний мітинг пам’яті воїна відбувся на Іванівському кладовищі. Для Лохвиччини це була одинадцята непоправна втрата. Ще одному воїну, нашому мужньому захиснику навіки лишилося 45…
Дмитро Гаврилко народився 16 січня 1977 року у м. Воркута Республіки Комі. У 1982 році родина переїхала на Україну, оселилася у місті Лохвиця, яке стало для Дмитра рідним. Тут він навчався у Лохвицькій загальноосвітній школі №1, потім вступив у середнє професійно-технічне училище №32 у м. Червонозаводське. Закінчивши його у 1994 році, отримав спеціальність слюсара. У 1995 році проходив строкову службу у лавах Збройних сил України. У 2003 році виявив бажання та вступив на військову службу за контрактом. У мирному житті працював слюсарем-монтажником, охоронцем, електриком на підприємствах Лохвиччини.
Під час подій на сході нашої країни Дмитро Гаврилко знову змінив цивільний одяг на військову форму – був мобілізований до лав ЗСУ у червні 2014 року та протягом року боронив незалежність і територіальну цілісність України від посягань російського агресора.
Після повномасштабного вторгнення військ російської федерації на територію України Дмитро Гаврилко в числі перших опинився на фронті. На другий день війни, 25 лютого 2022 року, він став до лав Збройних сил України по мобілізації. Військову службу проходив у званні старшого солдата. Його життя обірвалося на передовій.
У бліндаж під час мінометного обстрілу з боку противника потрапив ворожий снаряд. Разом зі своїм побратимом Бутком Романом з села Юсківці Дмитро Гаврилко загинув. Це сталося 2 жовтня 2022 року на Херсонщині під час ведення бойових дій поблизу населеного пункту Давидів Брід.
Всією громадою розділяємо біль втрати і висловлюємо глибокі співчуття мамі Любові Миколаївні, батькові Григорію Івановичу, доньці Оксані Дмитрівні, братам Сергію Олександровичу та Юрію Григоровичу. Віримо, що помстою підступному ворогу стане наша перемога, про яку так мріяв і заради якої загинув Дмитро.
На траурному мітингу воїну віддали останні військові почесті. В його честь пролунав трикратний стрілецький салют, а начальник другого відділу Миргородського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Сергій Ніколаєнко вручив Державний Прапор України, який почесна варта урочисто зняла з домовини, мамі загиблого Любові Миколаївні.
Із прощальним словом, звернувшись до присутніх, виступив Лохвицький міський голова Віктор Радько:
– На цьому святому місці, на Іванівському кладовищі вже є алея загиблих Героїв. Тож давайте, прокидаючись зранку, будемо дякувати за захист Збройним силам України, коли бачимо рідних полеглих воїнів – скажемо спасибі за сина, за батька! Проходячи повз цю алею будемо дякувати цим хлопцям, що маємо змогу вести більш-менш мирне життя. Слава Збройним силам України! Слава нашому Герою Дмитру! Слава Україні!
Від імені однокласників Дмитра Гаврилка співчуття його родині висловив Юрій Мележик.
Коли родина востаннє прощалася з Дмитром, його батько Григорій Іванович над синовою домовиною молився Богу, аби проклята орда припинила нищити українців. Краяли людські серця батьківські сльози та сльози побратимів Дмитра, які оплакували втрату свого щирого друга, бойового товариша.
Пам’ять про подвиг нашого захисника Дмитра Гаврилка, який віддав своє життя за те, щоб Україна залишалась вільною, назавжди залишиться в серцях лохвичан! Бо Герої української землі не вмирають, і світла згадка про них буде жити вічно в широких пшеничних полях та синьому небі України!
Поховали Дмитра Гаврилка поряд із загиблими воїнами Костянтином Мандрикою, Ярославом Сініченком, Ігорем Андрущенком.
