ЛОХВИЧЧИНА ПРОВЕЛА В ОСТАННЮ ПУТЬ ВОЇНА РОМАНА БУТКА

13 жовтня мешканці двох громад – Лохвицької та Андріяшівської схилили голови у жалобі за загиблим військовослужбовцем 46 окремої десантно-штурмової бригади Романом Анатолійовичем Бутком.

Спочатку живим коридором кортеж з тілом воїна зустрічали жителі села Юсківці Лохвицької міської  територіальної громади, де разом із родиною проживав  загиблий. Під оркестрові звуки похоронного маршу процесія пройшла селом, а потім люди, сівши у транспорт, рушили в село Гудими Андріяшівської сільської громади, де народився Герой. Зі сльозами на очах зустрічали траурну колону з Лохвиччини жителі сусідньої громади, а їх живий людський коридор вимірювався кілометрами…

Востаннє загиблому воїну Роману Бутку віддали військові почесті на кладовищі в селі Гудими. Заступник начальника другого відділу Миргородського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки майор Андрій Радаєв вручив матері захисника Антоніні Юріївні Державний Прапор України, який почесна варта зняла з його домовини. На честь воїна  Романа Бутка пролунав трикратний стрілецький салют.

Траурний мітинг по вшануванню пам’яті загиблого захисника вела староста села Юсківці Світлана Калач. Вона розповіла, яким Роман  був за життя.

Він народився 13 березня 1990 року у селі Гудими Роменського району Сумської області. У 1994 році родина переїхала на Лохвиччину в село Юсківці Лохвицького району. Після закінчення Лучанської загальноосвітньої школи навчався у Сумському аграрному університеті на юридичному факультеті, який закінчив у 2016 році.

Роман Бутко був учасником антитерористичної операції на сході України, захищав її незалежність і територіальну цілісність.

Після повномасштабного російського вторгнення, 25 лютого 2022 року, був призваний до лав Збройних сил України по мобілізації. Військову службу проходив у званні солдата. Ніколи не жалівся і говорив, що знаходиться там, де й має бути.  Ніколи не був байдужим до долі своїх земляків і співвітчизників. Чуйний, вірний і надійний товариш, турботливий син і брат, люблячий чоловік і батько.

 Із прощальним словом на жалобному мітингу виступив Лохвицький міський голова Віктор Радько:

–На сьогодні наша громада втратила дванадцятого Героя.  Не буде прощення російським катам українського народу. Ці «освободітєлі» звільняють нас від будинків, від батьків, від дітей. Це нелюди, горіти їм у пеклі! Але дякуючи таким хлопцям, як Роман, ми не маємо ворожого чобота на своїй землі. Слава нашому Герою!

Тетяна Мелешко розповіла про загиблого, який був її однокласником і другом:

–Рома захищав нас 2014 року і з  перших днів повномасштабного вторгнення у найгарячіших точках нашої країни. Він завжди всіх підбадьорював і був на позитиві. Він беззаперечно вірив у перемогу і прагнув іти до кінця. Я завжди знала і пишалася – маю живого справжнього Героя. І тому після поранення, сильної контузії він рвався знову туди, у саме пекло, до своїх побратимів, яких  не міг покинути ніколи і ні за що. У нашій останній переписці він сказав: «Ми вириваємо буквально по клаптику рідної землі, щоб наші малі козаки ніколи не знали, що таке війна». Дай Бог, щоб усі наші діти росли під мирним, безхмарним  небом завдяки таким Героям, як Рома. Дай Бог рідним і близьким сили пережити таку втрату. А тобі, друже, світла і вічна пам'ять, спочивай з миром!

На траурному мітингу виступила Андріяшівський сільський голова Інна Дибчинська:

–Хочу подякувати мамі, що такі Герої захищають нас, сказати спасибі за те, що кацапські чоботи не топчуть нашу землю, за те, що наші діти можуть ходити до  школи. Я дякую, що він у вас такий син, чоловік, батько, брат!  Герої не вмирають, вони вічно живуть у пам’яті тих, хто їх любить!

Над домовиною загиблого зі сльозами на очах виступив учасник АТО і нинішній побратим загиблого Олександр Деркач, який дуже жалкував, що Роман так і не встиг виконати свою обіцянку – познайомити зі своєю дружиною і сином.

 Лохвицька громада безмежно сумує разом з рідними, близькими і знайомими Романа! Розділяємо біль непоправної втрати і висловлюємо глибокі співчуття мамі Антоніні Юріївні, сестрі Яні Анатоліївні, дружині Людмилі Юріївні та синочку Святославу!

Роман Бутко боровся за Україну, боронив її свободу і віддав своє життя, щоб ми були вільними людьми на своїй батьківській землі. Дякуючи таким захисникам,  сьогодні всі ми  маємо надію на перемогу і на майбутнє. Вічна пам'ять і шана  нашому Герою! Слава Україні!