ЛОХВИЧЧИНА ПРОВЕЛА У ЗАСВІТ ВОЇНА РОМАНА ЛОЗІНОВА
21 жовтня Лохвиччина схилила голови у жалобі за військовослужбовцем, сержантом 46-го окремого штурмового батальйону «Донбас» Лозіновим Романом Олександровичем. Під час протистояння з російським ворогом біля населеного пункту Костянтинівка Донецької області боєць отримав контузію. 19 жовтня 2022 року 40-річного Романа Лозінова не стало…
Церемонія прощання із захисником розпочалася у селі Криниця, де провести його в останню земну дорогу прийшли однокласники, друзі, товариші, сусіди, односельці.
Потім поховальна процесія вирушила у місто Лохвицю – на Іванівському кладовищі відбувся мітинг вшанування його пам’яті.
Роман Лозінов народився 5 травня 1982 року в селі Криниця. У рідному селі навчався у школі, потім вступив у професійно-технічне училище у селі Вороньки, по закінченню якого отримав спеціальність водія автотранспортних засобів. У 1999 – 2000 р.р. проходив строкову службу в українській армії. У навчальному центрі «Десна отримав спеціальність танкіста. Армійську службу починав рядовим, а закінчив помічником командира танка.
У мирному житті працював монтажником-висотником на будівництві у місті Київ.
Після повномасштабного російського вторгнення Роман Лозінов виявив бажання захищати Україну від ворога і був мобілізований до лав Збройних сил. Військову службу проходив у званні сержанта, був командиром танка.
Отримавши контузію, Роман лікувався у госпіталі у м. Київ. Але прожити довге життя йому не судилося…
– Ніщо так не об’єднує людей, як спільне горе, спільний ворог, – сказав у прощальному слові над домовиною Лохвицький міський голова Віктор Радько. – Кожен житель нашої громади, нашої держави став на захист нашої домівки України. Хто став волонтером, хто пішов добровольцем у територіальну оборону. А наш Герой, якого ми сьогодні проводжаємо в останню путь, взяв до рук зброю і пішов до лав ЗСУ. Будемо щодня дякувати таким воїнам за можливість прокинутися зранку, побачити свою дитину, маму! Не забуваймо батьків наших загиблих захисників, їх життєвий подвиг, який вони зробили для кожного з нас!
– Мені особливо важко говорити, бо цю людину я знав з народження, – сказав на прощальному мітингу односелець захисника Валерій Іщенко. – Все змінилося для нас 24 лютого 2022 року. Саме за отаких хлопців лейтмотивом стали слова: «За синє небо, за жовте колосся боротися треба, щоб краще жилося!». З вини оскаженілого П@йла і його воєнщини, з вини рашистської наволочі дочасно догоріла свічка життя мого земляка, дочасно опустилася завіса буття мого односельчанина, закінчилася життєва дорога мого сусіда… Царство Небесне його світлій душі!
У своєму виступі Валерій Іщенко читав вірші, звертаючись до мами Романа, гіркі рядки, народжені втратами війни…
Віднині без сина залишилася мама Ніна Іванівна, без брата – сестра Інна Володимирівна. Громадою висловлюємо глибокі співчуття всім рідним захисника! Роман Лозінов заплатив за наш спокій найдорожчим – своїм життям. Ми ж будемо пам’ятати його жертовність, пам’ятати, що воював він за кожного з нас, за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України! Вічна слава і незгасна, світла пам'ять воїну Роману Лозінову!
«Рабів до раю не пускають, а перемагає той, хто бореться!» Сьогодні ці слова кошового отамана Івана Сірка актуальні, як ніколи. Правда за нами! Сила і воля – з нами! Ракети ворога не вб’ють любов до України і бажання боротися за рідну землю! Тримаємо стрій, дорогі земляки! Разом до перемоги! Слава Україні!
На траурному мітингу воїну віддали останні військові почесті. Офіцер відділення обліку мобілізаційної роботи другого відділу Миргородського РТЦК та СП старший лейтенант Очкусь Ярослав вручив Державний Прапор України з домовини бійця його мамі Ніні Іванівні. У честь сержанта Романа Лозінова пролунав трикратний стрілецький салют.
Поховали захисника на алеї Героїв, що за 8 місяців війни утворилася на Іванівському кладовищі у місті Лохвиця. Його поховання стало п’ятим на цьому місці, для громади – тринадцятим.
