ЗАХИСНИК УКРАЇНИ НЕВМЕРЖИЦЬКИЙ ОЛЕКСАНДР КОСТЯНТИНОВИЧ:НАВІЧНО В СТРОЮ

  • 754

23 грудня жителі двох громад – Лохвицької та Сенчанської схилилися у жалобі за загиблим військовослужбовцем, солдатом Збройних сил України Невмержицьким Олександром Костянтиновичем.

Живим коридором, стоячи на колінах, кортеж із тілом загиблого Героя зустрічали мешканці міста Лохвиця, де з родиною проживав загиблий. Після поминальної відправи вдома, похоронна процесія рушила в напрямку вулиці Сенчанська. І знову живий людський коридор – учні та вчителі Лохвицької гімназії №1, де в свій час навчався Олександр, вийшли віддати останню шану колишньому випускнику навчального закладу. Схилені на коліна люди з квітами в руках – так зустрічало Олександра Невмержицького село Сенча, де він народився і куди повернувся навіки…

На траурному мітингу, який відбувся на сільському кладовищі, лохвичани і сенчани стояли у журбі  за Героєм, захисником, у якого попереду могло бути довге і щасливе життя…

Олександр Невмержицький народився 2 квітня 1987 року у селі Сенча. Згодом родина переїхала у місто Лохвицю, де він навчався у  Лохвицькій гімназії №1. У 2007 році закінчив Лохвицький технологічний технікум Полтавської державної аграрної академії, отримавши спеціальність техніка-механіка. Працював водієм на підприємствах Лохвиччини.

Після повномасштабного російського вторгнення вже 26 лютого 2022 року був мобілізований до лав Збройних сил України. Служив у званні солдата на посаді водія взводу радіозв'язку.

7 жовтня 2022 року під час виконання бойового завдання біля села Рідкодуб Куп‘янського району Харківської області наш захисник Олександр Невмержицький загинув…

На кладовищі загиблому солдату віддали останні військові почесті. Заступник начальника другого відділу Миргородського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки майор Андрій Радаєв вручив матері захисника Ользі Василівні Невмержицькій Державний Прапор України, який почесна варта зняла з його домовини. На честь загиблого  солдата пролунав трикратний стрілецький салют…

Перед присутніми на жалобному мітингу виступив Лохвицький міський голова Віктор Радько:

– Сьогодні ми прощаємося з 15-м  героєм нашої Лохвицької територіальної громади. Саші було лише 35 років, його меншому синочку тільки 2 роки. Йому б ростити сина, радіти його успіхам і перемогам. Немає прощення росіянам, яких важко навіть назвати людьми! Війна з ними триває не з 24 лютого, і не 8 років!  Ми не повинні забувати голодомори, не повинні забувати, скільки горя цей північний сусід завдав нашому українському народу! А зараз ми зустрічаємо наших загиблих захисників на колінах. Ми всіх їх маємо пам’ятати, адже вони відстоюють наше більш-менш мирне  сьогодення.  В тих умовах, в яких вони захищають нас з вами там, на передовій, вони вже герої! І за нас вони віддають найцінніше – свої молоді життя. Слава нашому Герою Олександру! Слава Збройним силам! Слава Україні!

До родини загиблого та присутніх на мітингу звернулася заступник голови Сенчанської сільської громади Тетяна Гайдамака: –Виконком Сенчанської сільської ради, жителі громади висловлюють щирі співчуття рідним та близьким загиблого. Шануємо пам'ять усіх героїв, які ціною власного життя відстоюють майбутнє для нас. Вічна пам'ять і слава Олександру Костянтиновичу, який захищав Батьківщину та кожного з нас!

– Невимовне горе огортає нас сьогодні, – сказала у прощальному виступі директор Лохвицької гімназії №1 Наталія Лисенко. – З жовтня весь педагогічний колектив,  так як і всі лохвичани,  мали надію, що Саша повернеться до рідної домівки живий і неушкоджений. Але, на жаль,  цього не сталося. Дуже короткою виявилася його життєва дорога. Знаю Сашу  із самого  раннього дитинства. Його життя пройшло на моїх очах. Пам’ятаю його як непосидючого, жвавого, життєрадісного хлопчика. Він завжди був у центрі усіх справ, чи це класні, чи загальношкільні, чи спортивні змагання, чи вечори відпочинку. Дивовижно добрий і світлий юнак,  який завжди був в оточенні своїх товаришів. Тому і не зміг Саша стояти осторонь тієї страшної біди, яка прийшла на нашу українську землю 24 лютого. Одним з перших став на захист і боронив кожного з нас безстрашно і хоробро. Та сталося непоправне.  В одну мить не стало в мами сина, у неповнолітніх дітей – батька, у дружини – чоловіка, у брата – брата. Немає слів, щоб вимовити всю тугу і скорботу, яка осягла всіх. Найстрашніше в житті кожної мами – захоронити свою дитину, а вжитті вчителя – хоронити свого учня. Щирі співчуття рідним від імені всього учнівського, батьківського, педагогічного колективу гімназії з приводу такої страшної втрати. Сашо, у наших серцях, у нашій пам’яті ти назавжди залишишся незламним героєм, відданим сином, безстрашним воїном України. Низький тобі, дитино, уклін за те,  що ти зробив, не шкодуючи свого молодого життя, за те, що ти боронив нас. Вічний спокій твоїй душі, світла пам'ять і доземний уклін. Хочу вклонися і тим воїнам побратимам, які прибули до нас із пекла війни, щоб провести Сашу в останню путь. Ми гордимося вами, шановні діти, і просимо Бога, щоб ви повернулися живими до своїх домівок. Ми віримо у наші Збройні сили, у нашу перемогу, бо ви захищаєте нас! Герої не вмирають!

Спогадами про загиблого Олександра Невмержицького поділився його бойовий побратим Олексій:

– Ми з ним познайомилися у перші дня війни. Відразу знайшли спільну мову, адже  Олександр завжди ділився своїм оптимізмом і позитивом. Для мене він став не тільки справжнім другом, а й надійним побратимом. З ним можна було поділитися особистим і в  той же час піти на будь-яке бойове завдання. Він завжди був життєрадісним, вольовим і найголовніше – людяним. Одного дня ми були разом у наряді і дали один одному обіцянку, якщо з  котримсь з нас щось трапиться, то інший обов’язково скаже промову. Я дотримуюся обіцянки і з гордістю можу сказати, що Олександр був порядною людиною. Він віддав своє життя за мир та спокій нашої України, за нашу незалежність. Вічна пам'ять і слава українському воїну!

Сенчанська земля прийняла воїна Невмержицького Олександра Костянтиновича у свої вічні обійми.

Із болем і невимовним смутком у серцях Лохвицька громада висловлює співчуття рідним і близьким загиблого – мамі Ользі Василівні, брату Сергію Костянтиновичу, дружині Віті Миколаївні, синочкам Данілу і Кірілу. Ми в неоплатному  боргу перед подвигом Героя, якого обрано навіки служити небесам!

Покойся з миром Олександре, наш славний Лицарю Небесного легіону!  Слава Україні!