НАВІКИ В СТРОЮ… МІСТО ЛОХВИЦЯ ПОПРОЩАЛОСЯ З СТАРШИМ СОЛДАТОМ ОЛЕКСАНДРОМ ТУТКОМ
У пеклі жахливої російсько-української війни від 24 лютого 2022 року Лохвиччина вже втратила 17 захисників-військовослужбовців. Серце крається від болю, бо ми прощаємося з найкращими синами України. Нестерпне, невимовне горе і пекучий біль знову принесла війна на нашу лохвицьку землю. Сьогодні 24 січня 2023 року громада в останню земну дорогу провела земляка, який захищав Україну від російського агресора, – Тутка Олександра Сергійовича.
Місто, у якому народився, виріс і жив Герой, зустрічало траурний кортеж з тілом загиблого живим коридором. Прихиливши коліна, люди віддавали останню шану полеглому воїну.
Гіркотою і болем був сповнений цей день для всіх мешканців громади, а насамперед для рідних, близьких, друзів, однокласників, побратимів та знайомих загиблого, які прийшли провести його в останню путь.
На жалобному мітингу, який відбувся на Покровському кладовищі, сотні людей схилили голови у жалобі за воїном, якому не судилося прожити довге і щасливе життя.
Олександр Тутко народився 16 липня 1985 року у місті Лохвиця. Навчався у Лохвицькій гімназії №1. Потім вступив до Заводського технікуму харчових технологій, який закінчив у 2004 році. З травня 2004 року по листопад 2005 року проходив строкову військову службу у лавах Української армії. До початку повномасштабного у мирному житті працював водієм у ТОВ «Європа Транс-Агро». По мобілізації був призваний до лав Збройних сил України в день початку російсько-української війни – 24 лютого 2022 року. У званні старшого солдата служив на посаді бойового медика взводу механізованої роти механізованого батальйону. 17 січня 2023 року від отриманих поранень, несумісних з життям, в результаті здійснення противником мінометного обстрілу поблизу населеного пункту Водяне Волноваського району Донецької області серце нашого земляка Тутка Олександра Сергійовича завмерло навіки…
–У суботу, перебуваючи там, біля наших хлопців, і бачачи завдяки яким геройським вчинкам у тому пеклі вони обороняють нас із вами, можу сказати тільки одне: всі вони – Герої! – відмітив у своєму виступі на траурному мітингу Лохвицький міський голова Віктор Радько.–У Олександра життя було попереду. Але знайте – він віддав його за нас з вами! Слава нашому захиснику! Слава Збройним силам України!
–Знала Сашу з раннього дитинства, його життя пройшло на моїх очах, – сказала, виступаючи на траурному зібранні, директор Лохвицької гімназії №1 Наталія Лисенко. – Пам’ятаю його спокійним, розсудливим, життєрадісним хлопчиком. Він завжди був у центрі класних та шкільних подій. Дивовижно добрий, світлий юнак, який завжди був в оточенні товаришів. Тому і не зміг він стояти осторонь біди, яка почалася в Україні. Саша надійно охороняв наш сон, спокій, блакитне небо. Та сталося непоправне. Сашо, у наших серцях, у нашій пам’яті ти навічно залишишся незламним Героєм, відданим сином, безстрашним воїном України! Низький уклін тобі за те, що не шкодуючи свого життя, боровся за свою країну. Ми віримо в наші Збройні сили, в нашу Перемогу!
Із прощальним словом над домовиною виступив колишній учитель загиблого Валерій Іщенко:
–Сьогодні ми знову констатуємо той факт, що з вини російського агресора дочасно догоріла свічка життя нашого земляка. З вини російської мерзоти дочасно опустилася завіса буття мого учня. З вини расєйських асвабадітелєй дочасно закінчилася його життєва дорога. Але я вірю, що ця жертовність не була марною, що прийде той час, коли ворог за все відповість сповна!
На кладовищі пройшла військова церемонія вшанування пам’яті загиблого Героя, бійця 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців Олександра Тутка. Начальник другого відділу Миргородського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Сергій Ніколаєнко вручив Державний Прапор України, який почесна варта зняла з домовини, мамі загиблого Валентині Віталіївні. В честь воїна, який віддав життя за Україну, за її незалежність, територіальну цілісність, за свободу українського народу пролунав трикратний стрілецький салют…
Кожен мешканець Лохвицької громади схиляє голову перед відважністю, стійкістю та патріотизмом Олександра Тутка.
Висловлюємо щирі співчуття родині, яка втратила сина, батька, брата. Мама Валентина Віталіївна, батько Сергій Анатолійович, донька Анастасія, брат Сергій Сергійович, сестра Марина Сергіївна, всі рідні та близькі загиблого – прийміть наші щирі співчуття. Нехай ваше горе переллється в світлу пам’ять про дорогу для вас людину.
Ми ніколи не пробачимо безжальним окупантам цієї та інших втрат. Пам’ятаємо, шануємо кожного, хто поклав своє життя за свободу і любов до рідної землі!
Ми в неоплатному боргу перед подвигом Героя, якого обрано навіки служити небесам. Вічна пам’ять відважному сину українського народу, мужньому захиснику та справжньому патріоту України. Покойся з миром Олександре, наш славний Лицарю Небесного легіону!
Знаємо: Україна – сильна та непереможна країна! Бо правда – за нами! Ворогам нізащо не вбити нашої любові до України і бажання боротися за рідну землю! Тримаємо стрій! Разом до перемоги! Слава Україні!
