НАВІКИ В СТРОЮ: СОЛДАТ ОЛЕКСАНДР КОЗАЧЕНКО З СЕЛА БЕРБЕНИЦІ

  • 95

          Сьогодні, 19 вересня, Лохвицька громада провела у засвіти загиблого військовослужбовця ЗСУ, солдата 127 бригади територіальної оборони Козаченка Олександра Миколайовича. Мешканці міста Лохвиця, сіл Яхники, Жабки та Бербениці зі сльозами на очах живим коридором зустрічали дорогою траурний кортеж з тілом полеглого, який востаннє повертався до рідного порога. Люди віддавали данину пам’яті воїна, стоячи навколішки, устеляли дорогу живими квітами.

          Після поминальної відправи, яку проводили священики ПЦУ, поховальна процесія рушила на сільське кладовище, дорогу до якого діти встеляли квітами.

          На цвинтарі відбувся велелюдний скорботний мітинг. Односельці, друзі, товариші по роботі, всі, хто знав і поважав Олександра за життя, прийшли з ним попрощатися. Пекучий жаль і невимовна туга за обірваним кривавою війною життям пронизували всіх присутніх. Плакали Бербениці – рідне село проводжало  назавжди свого вірного сина.

          Олександр Козаченко народився в селі Бербениці 21 вересня 1982 року. До 9-го класу навчався у місцевій школі, потім у Луценківській ЗОШ І-ІІІ ступенів. Після її закінчення вступив у ПТУ в с. Дігтярі Чернігівської області, де здобув спеціальність тракториста. Після строкової служби в українській армії Олександр повернувся у рідне село і працював за спеціальністю  у сільськогосподарських підприємствах. Останні роки трудився трактористом у ТОВ «Райз-Схід».  У ряди Збройних сил України Олександр Козаченко був мобілізований 22 березня 2023 року. У званні солдата служив на посаді водія.

          16 травня 2023 року на Донеччині  при виконанні службових обов’язків по захисту територіальної цілісності та суверенітету України під час збройної агресії з боку російської федерації в районі населеного пункту Оріхово-Василівка Бахмутського району Козаченко Олександр Миколайович зник безвісти. Рідні жили надією, яка щезла, коли майже через чотири місяці результати ДНК-експертизи підтвердили – сталося непоправне.  

          Олександру Козаченку було лише 40  років. Прикро і боляче, що на злеті війна обірвала життя повного сил, планів і перспектив чоловіка, мужнього воїна, який до останнього подиху боронив від ворога рідну українську землю.  

          На сільському кладовищі солдату Олександру Козаченку віддали останні військові почесті. Трикратний стрілецький салют пронизав небо над Бербеницями. Начальник другого відділу Миргородського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки  підполковник Андрій Радаєв вручив  дружині захисника  Зої Миколаївні Державний Прапор України, який почесна варта зняла з домовини її загиблого  чоловіка…

          Виступаючи з прощальним словом, перший заступник Лохвицького міського голови Сергій Шрамко та староста Жабківсько-Бербеницького старостинського округу Григорій Дідовець висловили глибоке співчуття рідним загиблого – мамі Тамарі Андріївні, дружині Зої Миколаївні, синочкам Станіславу і Артему, брату Віталію Миколайовичу та всім близьким полеглого.

          Навіки пам’ять про захисника України Козаченка Олександра Миколайовича буде жити у  людських серцях. Він – незламний воїн російсько-української війни, який боровся за свободу Батьківщини, захищав її незалежність. Завдяки  таким захисникам, як Олександр Козаченко, всі ми маємо надію на майбутнє, віру в те, що Україна була, є і буде!  Спочивай з миром, воїне!  Хай рідна  бербеницька земля прийме тебе у свої м’які обійми. Вічна та світла пам'ять Герою!  Слава Україні!