НАВІКИ В СТРОЮ… ЛОХВИЧЧИНА ПОПРОЩАЛАСЯ ІЗ СОЛДАТОМ АНАТОЛІЄМ САЛОМ

  • 54

Від початку повномасштабного російського вторгнення сьогодні минає 698 днів. Майже 2 роки тяжкої, кривавої,  звитяжної  і незламної боротьби  українців за вільну й незалежну державу. 

Болить душа за мужніх Героїв, які віддають найцінніше – своє життя – для того, щоб  ми жили під мирний небом.

22 січня 2024 року скорботний день для Лохвиччини – громада прощалася із загиблим захисником, солдатом Салом Анатолієм Івановичем.

Болем і гіркотою  був сповнений цей день для всіх мешканців громади, а насамперед для рідних, близьких, друзів, однокласників, колег та побратимів загиблого, які прийшли провести його в останню путь.  

Місто Лохвиця, у якому народився і виріс Герой, зустрічало траурний кортеж з його тілом живим коридором. Прихиливши коліна, люди віддавали останню шану полеглому воїну у селі Яхники, де жив і працював захисник.   

Там, від хатнього порогу, з якого Анатолій Сало рушив на війну, його проводжали молитовною відправною в останню земну дорогу.

Дорогою на  цвинтар у м. Лохвиця похоронний кортеж зупинився біля Благовіщенського храму, в якому відбулося заупокійне богослужіння. Відспівування провели настоятель Благовіщенського храму ПЦУ отець Всеволод Бігун та військовий капелан отець Богдан Шпуганич. Священики помолилися за упокій душі убієнного воїна Анатолія та всіх полеглих захисників, які тримають над нами небо, та зі словами душевної втіхи звернулися до рідних загиблого.

На траурному мітингу на Іванівському кладовищі, де вже утворилася Алея загиблих Героїв, сотні людей схилили голови у жалобі за воїном Анатолієм Салом. Староста Яхниківського старостинського округу Наталія Сердюк, яка вела траурний захід, розповіла про життєвий шлях свого односельця.

Народився Анатолій Іванович Сало 18 липня 1973 року у місті Лохвиця. Навчався у школі №3. Після її закінчення здобув наймирнішу з усіх професію – бджоляра. Працював будівельником в Лохвицькому комунгоспі. Потім у 1994 році переїхав у село Яхники і  з 1 вересня 1997 року і до останнього працював водієм в Яхниківській амбулаторії загальної практики сімейної медицини. Тут, у Яхниках, зустрів свою кохану дружину Ольгу, яка на той час мала двох доньок – Вікторію і Зою, народили спільну доньку Надію і 30 щасливих років прожили разом в любові і злагоді. Анатолій Іванович був люблячим батьком для своїх трьох доньок, разом з дружиною виростили і виховали їх гарними людьми, випустили в самостійне життя і мріяли про спокійну старість в колі дітей та онуків. Але клята війна внесла свої корективи, і 14 квітня 2023 року Анатолій Іванович був мобілізований до лав Збройних сил України. Проходив службу у званні солдата у першому батальйоні оперативного призначення Національної гвардії України.

– Саме в нашій військовій частині проходив свій бойовий шлях Анатолій Іванович, – сказав у виступі заступник командира полковник Сергій Третяк. – У квітні 2023 року приєднався до лав Національної гвардії, взяв зброю в руки і став на захист нашої Батьківщини. Пройшовши навчання, підготовку, у вересні 2023 року виїхав на схід нашої держави для виконання бойових завдань. Брав участь у боях у Донецькій області, біля населеного пункту Бахмут, а також в Луганській  області в районі населеного пункту Макіївка. Побратими, командири характеризували його як справжнього воїна і захисника, вірного друга, який завжди міг підставити плече своєї допомоги. В ніч з 7 на 8 січня 2024 року під час виконання бойового завдання, а саме евакуації техніки і особового складу, у бойовий автомобіль, де знаходився боєць, прямим попаданням влучила ракета. Анатолій Іванович отримав поранення, несумісні з життям… Дорогі рідні, від командування бригади, від особового складу прийміть найщиріші співчуття. Кажуть, Герої не вмирають. Герої не вмирають тоді, коли ми всі про них пам’ятаємо. Тому наказом командира Національної гвардії ім’я Сала Анатолія Івановича внесено навічно до списків бригади. І допоки буде жити Україна, допоки буде існувати наша частина, його ім’я буде щовечора лунати на нашому плацу! Вічна і світла йому пам'ять! Ворогу ми не пробачимо! Обов’язково помстимося! Слава Україні!

З прощальним словом перед присутніми виступив перший заступник Лохвицького міського голови Сергій Шрамко:

– Від початку  війни це 36-а болюча втрата для нашої громади. Ціною свого життя наші захисники здійснили найбільший подвиг справжнього чоловіка. На віки-вічні їх імена будуть вписані в історію нашого краю та України як імена воїнів-героїв. Анатолію Івановичу було 50 років. Прикро і боляче, що війна обірвала життя повного сил і життєвих планів люблячого чоловіка і турботливого батька. Всією громадою глибоко співчуваємо родині загиблого – дружині, донькам, всім рідним і близьким, однокласникам, друзям, колегам, бойовим побратимам. Для всіх нас він назавжди герой. Бо тільки завдяки таким мужнім  захисникам  рідної землі всі ми маємо надію на майбутнє, віру в те, що Україна була, є і буде! Пам’ятатимемо кожного! Пам’ятатимемо, доки живі, бо живі завдяки їм!

Зі словом від колег виступив заступник директора з економічних питань Лохвицького центру первинної медико-санітарної допомоги Василь Солонуха:

–З дати створення ЦПМСД Анатолій Іванович Сало працював водієм у Яхниківській АЗПСМ. Всі знали його як порядну, чесну, скромну, надзвичайно добру і світлу людину. Анатолій Іванович любив Україну і віддав найдорожче – своє життя – за її майбутнє, за майбутнє кожного з нас. Нехай добрий, світлий спогад про Анатолія Івановича стане сильнішим за смерть і назавжди залишиться в  пам’яті рідних, колег, друзів, побратимів, усіх, хто його знав, любив і шанував. 

Спогадами про те, що Анатолію Салу нелегкими зусиллями довелося прокладати свою дорогу в житті поділився однокласник загиблого Володимир Христенко:

–У 10-річному віці Толя залишився без мами, напівсиротою з татом-інвалідом. Проте, як не було йому важко, плекав доброту у своїй душі, ніколи не відмовляв у допомозі. Ставши дорослим, створив сім‘ю, виростив доньок. Коли довелося захищати Батьківщину, став у двобій з російською навалою, віддав життя заради перемоги. Тож, дорогий товаришу, хай лохвицька земля буде тобі пухом. Спочивай з миром! 

Ветеран Валерій Іщенко на світлий спомин про Анатолія Сала прочитав проникливі віршовані рядки…

На траурному мітингу загиблому віддали останні військові почесті. Полковник Сергій Третяк вручив дружині загиблого захисника Ользі Василівні Державний Прапор України, який побратими зняли з домовини бійця. У честь воїна Анатолія Сала на Іванівському кладовищі  пролунав трикратний стрілецький салют… 

Вся Лохвицька громада у глибокій скорботі розділяє біль непоправної втрати та щиро співчуває родині загиблого захисника – дружині Ользі Василівні, донькам – Надії, Вікторії, Зої, сестрі Людмилі Іванівні, всіх близьким людям, які любили і поважали загиблого. Низько схиляємо голови перед жертовністю воїна! Доземний уклін захиснику України Салу Анатолію Івановичу! Вічна та світла пам'ять Герою!