СЬОГОДНІ ЛОХВИЦЬКА ГРОМАДА ПОПРОЩАЛАСЯ ІЗ ЗАХИСНИКОМ ОЛЕКСАНДРОМ ШЕВЧЕНКОМ

  • 208

3 березня 2024 року жителі Лохвиччини схилили голови у жалобі – громада проводжала у засвіти вірного сина України, військовослужбовця, молодшого сержанта Шевченка Олександра Сергійовича, життя якого на злеті обірвала війна.

Лохвичани у живому коридорі прихилили коліна перед траурним кортежом, який проїхав містом до Благовіщенської церкви. Там заупокійна відправа зібрала рідних воїна, його друзів, знайомих, бойових побратимів та містян, які разом  зі священнослужителями на чолі з настоятелем церкви отцем Всеволодом Бігуном здійняли до Бога молитву за убієнного воїна Олександра та на спомин душ захисників, що полягли за волю України. 

Після цього кортеж з тілом захисника багатолюдним живим коридором зустрічали жителі сіл Млини та Гиряві Ісківці аж до батьківського обійстя, де священнослужитель отець Михайло Малетич продовжив відспівування загиблого. Сотні людей з тугою в душі та зі сльозами на очах прийшли попрощатися з Олександром, десятки клали квіти до його домовини.

        Людською скорботою була наповнена дорога від дому до сільського кладовища.  Біля могили ще одного Героя російського-української війни – Романа Малишка, котрого жителі Гирявих Ісківець провели в останню дорогу у липні 2023 року, було відведене місце для полеглого Олександра Шевченка. Спочатку воїну віддали останні військові почесті. Трикратний стрілецький салют пронизав небо над селом.  Почесна варта зняла з домовини Державний Прапор України і начальник другого відділу Миргородського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки  підполковник Андрій Радаєв вручив українськиий стяг, під яким воював її чоловік, дружині загиблого захисника  Лілії Леонідівні.

У спільній скорботі присутніх об’єднав мітинг вшанування пам’яті воїна, який віддав своє життя за незалежність і територіальну цілісність України. Стримуючи сльози і тремтіння в голосі, про свого односельця говорила староста Гирявоісковецького старостинського округу Наталія Давиденко. Вона розповіла про життєвий шлях захисника, героїчний і короткий водночас, довжиною всього у 35 років…

        Олександр Шевченко народився 14 січня 1989 року в селі Гиряві Ісківці. З 1995 по 2002 рік навчався в Гирявоісковецькій ЗОШ І-ІІІ ступенів. У 2004 році закінчив 9 класів Снітинської ЗОШ І-ІІІ ступенів, після чого навчався у Червонозаводському ПТУ №32, яке закінчив у 2007 році, здобувши професії зварювальника, столяра. У 2007 році був призваний на строкову військову службу. У 2014 – 2015 роках був учасником АТО.

За мирного життя працював на будівництвах в Україні та за кордоном, разом з дружиною виховував доньку. 19 квітня 2022 року був мобілізований до лав Збройних сил України, у званні молодшого сержанта проходив військову службу на Донеччині. Побратими знали його під позивним «Шура». Спілкою ветеранів АТО та силових структур України Олександр Шевченко  був нагороджений

орденами «Відвага. Мужність.Честь» ІІІ, ІІ та І ступенів. Справжній  патріот України, сміливо боронив рідну землю, рідну домівку, кожного з нас… Мріяв святкувати перемогу разом зі своїми побратимами, родиною, друзями. Та не судилося…  22 лютого 2024 року під час виконання бойового завдання Олександр Сергійович Шевченко загинув, до останнього подиху залишаючись вірним Україні, яку любив і майже з перших днів широкомасштабного вторгнення захищав на передній лінії фронту.

Світлими спогадами про свого учня поділилася перша вчителька Наталія Нечай. Згадувала його світловолосим  допитливим хлопчиком, і воїном, якого обіймала ще недавно, півроку тому при випадковій зустрічі. Обіцяла, що завжди буде розповідати про його жертовність і героїзм своїм маленьким учням.

        Лохвицький міський голова Віктор Радько у прощальному слові зі глибоким смутком відмітив, що загибель Олександра Шевченка – це 37-а трагічна втрата для нашої громади. Він закликав присутніх пам’ятати, яку високу ціну ось уже 10 років доводиться платити українцям за свою свободу, розповісти дітям і онукам, що росія ненавидить і вбиває нас лише за те, що ми українці. Аби не лише ми, а й наші нащадки ніколи не пробачили звірств кривавих російських загарбників!

        Вся Лохвицька громада  розділяє гіркоту тяжкої втрати та висловлює щирі співчуття дружині Лілії Леонідівні, доньці Валерії, батькам Сергію Олександровичу та Світлані Миколаївні, рідним і близьким захисника, друзям, побратимам, односельцям. 

Слава і вічна пам'ять Герою Олександру Шевченку, який поклав на п’єдестал перемоги найдорожче – своє життя! Слава Україні!