НАВІКИ У НЕБЕСНІЙ ВАРТІ – ЛОХВИЧАНИН ОЛЕКСАНДР КОВТУН

  • 150

          Лохвицька громада знову в глибокій скорботі. Наш земляк – Ковтун Олександр Іванович – загинув від рук клятих окупантів, російських ординців, які прийшли на святу українську землю вбивати, руйнувати, поневолювати, насаджувати наративи і духовні скрепи «руського міра». Того «міра», який 10 років тому приніс українцям війну, який 2 роки тому 24 лютого розділив життя мільйонів на щасливе «до» і жахливе «після».  

          Сьогодні, 13 березня, жителі міста Лохвиця прощалися із захисником, який поклав своє життя на вівтар перемоги. Багатолюдним був живий людський коридор, яким  лохвичани та жителі громади зустрічали траурний кортеж з тілом воїна спочатку дорогою до храму, а потім вулицями міста. Отець Всеволод Бігун, настоятель Благовіщенської церкви, провів відспівування загиблого захисника за упокій його світлої душі. Зі словами проповіді і духовного підкріплення священик звернувся до присутніх у церкві рідних, побратимів, знайомих, друзів та містян. У церкві прозвучала спільна молитва за убієнних воїнів та за здоров’я і збереження життя захисників, які в цю мить стоять на захисті України.

           Заупокійна молитовна відправа продовжилася вдома, біля порогу хати, з якої Олександр пішов на фронт. Сотні людей прийшли віддати йому шану востаннє, клали квіти і прихиляли коліна перед домовиною.

           На Покровському кладовищі відбувся мітинг пам’яті загиблого воїна.  Перед внутрішнім зором учасників похоронної процесії пройшла коротка і водночас героїчна біографія захисника.

          Ковтун Олександр Іванович народився 9 березня 1981 року у селі Хомутець Миргородського району. До 9 класу навчався у місцевій школі. Потім вступив у Миргородське професійно-технічне училище №44, по закінченню якого здобув спеціальність тракториста.

          Місто Лохвиця стало рідним для Олександра 17 років тому, коли він переїхав сюди жити. Працював у сільськогосподарських підприємствах Лохвиччини, останнє з яких – ТОВ «Райз-схід».  На роботі був сумлінним і відповідальним працівником, вдома люблячим чоловіком і батьком – разом з дружиною піклувався про двох донечок – Надію і Дарію.

          Коли підступний російський ворог зазіхнув на Україну, Олександр Ковтун фактично з перших днів пішов боронити рідну землю від російської збройної навали, мобілізувавшись у лави Збройних сил України  1 березня 2022 року. Службу проходив у званні старшого солдата.

          За плечима в Олександра –  найгарячіші точки зіткнення з ворогом. Схід нашої держави, Донецька область, Бахмутський напрямок, де в боях захисник був поранений. Свідченням патріотизму та відданості воїна у той час стала нагорода – нагрудний знак «Ветеран війни».  За особисту мужність, стійкість та характер, зразкове виконання службового обов'язку, самовіддане служіння українському народу,  організаторські здібності, проявлені в бойових діях поблизу села Кюрдюмівка, Ковтун Олександр Іванович 2 лютого 2024 року був нагороджений Хрестом «Честь і Слава» від Громадської організації  «Штаб учасників бойових дій».

          Тяжка, кривава, виснажлива боротьба за Україну продовжується. Московити забирають  найдорожче – життя наших захисників. 8 березня 2024 року на Запоріжжі наш земляк Олександр Ковтун загинув під час виконання бойового завдання. Він до кінця залишався вірним присязі Батьківщині і віддав своє життя за Перемогу, на яку ми всі так чекаємо. 

          З прощальними словами від імені громади на мітингу виступив Лохвицький міський голова Віктор Радько, скорботні слова від побратимів сказав старший сержант Сергій Терещенко. У виступах обох – біль втрати, співчуття згорьованій родині, у якої не стало сина, чоловіка, батька, брата.  На жаль, долею судилося йому один день не дожити до свого 43-річчя… У пам'ять про мужнього воїна, полеглого захисника Олександра Ковтуна Валерій Іщенко прочитав патріотичні віршовані рядки, які викликали у людей сльози.

          На кладовищі  старшому солдату Олександру Ковтуну віддали останні військові почесті. Трикратний стрілецький салют пронизав лохвицьке небо. Люди скрикнули… Почесна варта накрила труну віком, на якому лежав український стяг. А потім начальник Другого відділу Миргородського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Андрій Радаєв вручив згорнутий Державний Прапор України дружині загиблого захисника Світлані Андріївні…

          Сьогодні кожен мешканець  Лохвицької громади схиляє голову перед відважністю, стійкістю та патріотизмом  Олександра Ковтуна. Поділяємо біль з рідними, глибоко співчуваємо мамі Лідії Іванівні, батькові Івану Миколайовичу, дружині Світлані Андріївні, донькам Дарії і Надії, сестрам Ірині Іванівні, Оксані Іванівні, брату Ігорю Івановичу. Сумуємо разом з близькими,  друзями, товаришами, колегами, побратимами загиблого. Нехай спільне горе переллється в світлу пам’ять про дорогу для  всіх людину.

          Ніколи не пробачимо безжальним окупантам наших втрат! Пам’ятаємо, шануємо кожного, хто поклав своє життя за свободу українського народу, хто звеличив нашу землю, завдяки кому наше життя зігріте сонячним сяйвом і  блакиттю небес. 

          Вічна пам’ять старшому солдату Ковтуну Олександру Івановичу –  відважному сину українського народу, мужньому захиснику та справжньому патріоту України. Покойся з миром, славний лицарю Небесного легіону!