НАВІКИ У НЕБЕСНІЙ ВАРТІ: СТАРШИЙ СОЛДАТ ВОЛОДИМИР СЛИВА
У жителів нашої громади не встигли висохнути гіркі сльози за загиблим воїном ЗСУ, захисником Олександром Гетмановим, з яким Лохвиччина попрощалася у п’ятницю, як сьогодні, у неділю 7 квітня, люди провели у засвіти ще одного Героя – Сливу Володимира Миколайовича з села Венслави.
У жалобі за мужнім оборонцем прихилили коліна в живому коридорі мешканці м. Лохвиця та жителі сіл громади, віддаючи воїну останню шану, коли траурний кортеж рухався містом до Благовіщенської церкви. Відспівування убієнного захисника провів отець Всеволод Бігун, зі словами душевної втіхи звернувся до рідних військовослужбовця, разом із присутніми у церкві помолився за упокій душ воїнів, які полягли за волю України, та за здоров’я і збереження життя воїнів на фронті.
Дорогою до рідної хати загиблого на колінах зустрічали жителі двох сіл – Риги і Венслави. Вдома відбулася заупокійна відправа, і сотні людей у похоронній процесії рушили на сільське кладовище, щоб там востаннє попрощатися з Володимиром Сливою.
Та найперше це зробили військові, віддавши воїну останні почесті трикратним стрілецьким салютом. Державний Прапор України, під яким, як і сотні тисяч бійців ЗСУ, воював Володимир Слива, почесна варта зняла з домовини, і начальник Другого відділу Миргородського ТЦК та СП підполковник Андрій Радаєв вручив його мамі загиблого Валентині Іванівні.
У скорботі схилили голови присутні під час мітингу пам’яті захисника. Староста Ригівського старостинського округу Євген Шамкало розповів про життєвий шлях загиблого:
–Слива Володимир Миколайович народився 24 липня 1988 року в селі Венслави. Тут він ріс, закінчив спочатку Венславську ЗОШ, а згодом Ригівську ЗОШ І-ІІ ступенів та Ісковецьку ЗОШ І-ІІІ ступенів. Здобув вищу освіту в Полтавській державній аграрній академії, отримавши спеціальність агронома.
Здобувши освіту, Володимир шукав собі роботу, реалізуючи свій молодий запал у різних сферах діяльності. Та де б він не працював, завжди був сумлінним, відповідальним працівником, порядним колегою. Всі знали Володимира, як чесного і скромного хлопця. Він легко спілкувався з односельцями, мав багато друзів, ніколи не скупився на усмішку, завжди був привітним. Мав багато планів на життя. Та вересень 2022 року змінив його життя із звичного мирного на воєнне, тривожне і сповнене небезпек. Призваний за мобілізацією, Володимир став захисником, аби продовжувалося наше життя, було майбутнє у нашої держави.
Під час оборони української землі на Донецькому напрямку, 31 березня 2024 року в ближньому стрілецькому бою куля окупанта обірвала життя нашого мужнього захисника, старшого солдата Сливи Володимира Миколайовича.
Доброзичливий, добрий, завжди усміхнений, безвідмовний товариш і вірний друг – таким ми знали Володимира і таким він залишиться в нашій пам’яті, – сказав староста Євген Шамкало.
Із прощальним словом на мітингу виступив Лохвицький міський голова Віктор Радько:
–Страшну і велику ціну сьогодні платить український народ за свою свободу, за те, щоб говорити рідною мовою, мати свою церкву. Сьогодні ми проводжаємо до Небесного війська уже 42-го Героя. Коли говорять, що російському ворогу потрібен Донбас, ні, йому потрібна вся Україна! Давайте ніколи не будемо забувати, якою ціною кожному з нас дістається мирний ранок. Дякуючи таким, як Володя, дякуючи тим хлопцям, які сьогодні на фронті, і які все зробили для того, щоб до нас прийшов квітень, а не «апрєль». Ми ніколи не пробачимо окупантам, і хай вони про це знають! Ми і внукам, і правнукам розкажемо, про ті звірства і те, що вони зробили із нашою ненькою Україною!
Особистим болем втрати були пронизані прощальні слова класного керівника загиблого Валентини Белі:
–Чорне крило смерті торкнулося і нашого села. Сьогодні ми проводжаємо в останню дорогу солдата, захисника України, нашого Героя Володю Сливу. Більше ніж півтора року на передовій, півтора року пекла. Але Володя з гідністю проніс через усі випробування почесне звання солдата Збройних сил України. Він був вірний своєму обов’язку до останньої хвилини свого молодого життя. Саме завдяки таким, як Володя та його побратими, наша земля тримається зараз у цій страшній несправедливій війні, зберігається наша державність. Саме завдяки таким, як Володя та його побратими, на цю землю прийдуть нові покоління, які з гордістю будуть називати себе українцями. Ми, вчителі, однокласники, друзі, пам’ятаємо Володю справді добрим, щирим, завжди усміхненим. Я, як зараз, бачу його усмішку, я пригадую нашу останню розмову, його одкровення. Душа і серце не може вмістити той біль, який переповнює зараз кожного з нас, а розум не хоче змиритися з тим, що сталося. Дорогий наш Володя! Душа безсмертна і вона зажди прилітає туди, де тебе найбільше люблять, де тебе завжди чекають, де тебе повік не забудуть. Володина душа завжди прилітатиме до рідного дому. Вона прилітатиме сюди вечірнім вітерцем і ранковою зорею, співом пташки, квітом яблунь, молодих дерев, які так любив саджати Володя. Царство Небесне тобі, наш Герою! Нехай земля тобі буде пухом, а пам'ять наша буде завжди з тобою. Добрим словом, добрим ділом ми всі разом будемо примножувати мир на нашій землі, і кожен на своєму місці робити все можливе для того, щоб ми здобули перемогу. Низький уклін батькам, які виховали сина-Героя!
На спомин душі воїна мешканець сусіднього села Криниця Валерій Іщенко зачитав проникливі віршовані рядки…
Від болю тяжкої втрати сьогодні безмежно сумує вся Лохвицька громада. Розділяємо гіркоту втрати і висловлюємо глибокі співчуття рідним – мамі Валентині Іванівні, батькові Миколі Михайловичу, громадянській дружині Альоні Володимирівні, сестрі Людмилі Миколаївні і брату Сергію Миколайовичу, близьким, друзям, побратимам, всім, хто знав і поважав загиблого і для кого його смерть стала особистим горем.
Схиляємо голови у скорботі за захисником, який поклав своє життя на вівтар перемоги над ворогом, щоб кожен із нас був вільною людиною у незалежній країні. Старший солдат Володимир Слива, ставши янголом, віднині боронитиме Україну разом з лицарями Небесного легіону. Слава і вічна пам'ять Герою!
