ЛОХВИЧЧИНА ПРОВЕЛА В ОСТАННЮ ПУТЬ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЯ СЕРГІЯ МИХАЙЛОВИЧА РОМАНА.

         Від початку повномасштабного російського вторгнення сьогодні минає 930  днів. Вже третій рік триває тяжка, кривава,  звитяжна  і незламна боротьба  українців за вільну й незалежну державу.

         Болить душа за мужніх Героїв, які віддають найцінніше – своє життя – для того, щоб  ми жили під мирний небом.

         10 вересня 2024 року - скорботний день для Лохвиччини. Одразу двох своїх синів проводжала громада в останній путь – Романа Сергія Михайловича і Чабака Романа Миколайовича.

         Мешканці сіл Юсківці і Лука багатолюдним живим коридором зустрічали свого Героя – Романа Сергія Михайловича. Зі сльозами на очах і болем у серці люди вистелили дорогу, по якій проходив траурний кортеж, квітами. Ці квіти стали символом вдячності та скорботи, які об’єднали всіх, хто прийшов провести Захисника в останню путь.

         Траурний мітинг пам’яті Героя відбувся на сільському кладовищі. Люди що прийшли провести його в останню земну дорогу, зі сльозами на очах схилили голови у жалобі, усвідомлюючи яку високу ціну віддав Сергій за нашу свободу. Староста Світлана Калач, яка вела траурний захід, розповіла про життєвий шлях свого односельця.

         Сергій Роман народився 23 липня 1988 року у селі Лука Лохвицького району. У 1995 році пішов до першого класу Лучанської школи.

Після закінчення школи, у 2006 році вступив до Лохвицького технологічного технікуму аграрної академії. Після навчання працював у ТОВ «РАЙС-СХІД» м.Заводське.

Перед війною працював у КП «ДОБРОБУТ – СЕРВІС», був старанним робітником по благоустрою у рідному селі Лука.

Коли ворожі російські війська вторглися на територію України, Сергій Роман за покликом люблячого свою рідну землю серця, 28 січня 2023 року був мобілізований до рядів ЗСУ.

26 серпня 2024 року отримав поранення під час виконання бойових задач на Донецькому напрямку.

02 вересня 2024 року помер у військовому госпіталі м.Дніпра….Сергій до останнього подиху залишився відданим присязі на вірність українському народу і віддав своє життя за Україну, за нашу незалежність і свободу кожного громадянина. Сергієві назавжди залишилося 36….Він був люблячим чоловіком, турботливим батьком, над усе любив своїх хлопчиків Дениса та Данила.

         Прощальні слова над домовиною воїна прозвучали від секретаря Лохвицької міської ради, депутата Лучанського старостинського округу  Тетяни Даценко:

-На третьому страшному гіркому році  війни вже 52 раз у нашій громаді оголошено День жалоби, бо російсько-українська війна забрала життя ще одного нашого сина, військослужбовця Сергія Романа. 930 день, як рашисти знищують нашу неньку, обстрілюють цивільну інфраструктуру, руйнують помешкання цивільного населення, вбивають наших людей. Кляті орки не шкодують ні жінок, ні дітей…. І вже 930-й день, як нас захищають Титани, воїни світла і добра, наші Герої, які на великий жаль, віддають своє життя за свободу рідної землі. Наш Сергій, наш Воїн ,наш захисник сьогодні назавжди відлітає до Небесного війська. Уже 52 обірване життя у нашій громаді. Не пробачимо. Ніколи не пробачимо рашистам, терористу путіну та путіністам. Всією громадою розділяємо біль непоправної втрати, низько вклоняємося та приносимо щирі співчуття згорьованій родині, всім рідним та близьким, друзям, однокласникам Сергія. Слава нашому герою! Слава нашим оборонцям – Збройним силам! Слава Україні!

         Однокласниця загиблого Яна Олійник звернулася до присутніх з такими словами:

-Важко знайти слова втіхи, неможливо загоїти біль та гіркоту втрати нашого Сергія. Та нехай добрий та світлий спомин про нашого Захисника стане сильнішим за смерть і назавжди лишиться у нашій пам’яті, усіх, хто його знав, любив і шанував його. Низько схиляємо голови перед пам’яттю Сергія – воїна, який віддав своє життя за мирне, сонячне небо над Україною.

В честь  загиблого пролунав трикратний стрілецький салют, а старший офіцер 2 відділу Миргородського РТЦК і СП майор Токар Геннадій Володимирович вручив Державний Прапор України, який почесна варта урочисто зняла з домовини загиблого, його дружині Ілоні Олександрівні.

         Вся Лохвицька громада у глибокій скорботі розділяє біль непоправної втрати та щиро співчуває родині загиблого захисника – дружині Ілоні Олександрівні, синам Денису і Данилу, сестрі Юлії.

         Україна переможе! Бо в нас є такі Герої, які готові віддати все заради свободи. Вічна пам’ять Герою! Слава Україні!