ЛОХВИЦЬКА ГРОМАДА ПРОВЕЛА В ЗАСВІТИ ВІЙСЬКОВОГО ВЛАДИСЛАВА МАКСИМЕНКА

Запекла, кровопролитна битва за Україну триває вже 970-й день. Все частіше надходять з лінії фронту сповіщення про загибель військових. Все більше стає матерів, які втрачають найдорожчих і найрідніших. Щотижня повертаються на щиті на вічний спочинок бійці, які ціною власного життя боронять Батьківщину в кривавій російсько-українській війні.

Сьогодні, 20 жовтня, Лохвицька громада провела в останню дорогу вірного сина України, який загинув за нашу свободу і нашу незалежність – Максименка Владислава Івановича.

Село Погарщина, з яким було тісно пов’язане життя Владислава, живим коридором зустрічало процесію з тілом полеглого воїна. Безліч живих квітів лягло на дорогу перед траурним кортежем на знак людської вдячності і пошани до подвигу Захисника.

Владислав Максименко народився 27 червня 1997 року у місті Гадяч. У 2003-2014 роках начався у Гадяцькій спеціалізованій школі № 2. У 2016 році закінчив Гадяцьке вище професійне аграрне училище, де здобув професію кранівника. У 2016-2021 роках навчався в Полтавському національному педагогічному університеті ім. В.Г. Короленка на факультеті технологій та дизайну. Після закінчення університету, підписавши контракт, пішов боронити нашу державу… За час проходження служби у званні молодшого сержанта зарекомендував себе з позитивної сторони, користувався авторитетом серед побратимів. Мав високий рівень мотивації до військової служби та професійного самовдосконалення. Мав нагороди: Хрест пошани 95 Окремої десантно-штурмової бригади, медаль «Ветеран війни. Учасник бойових дій».

10 жовтня 2024 року сталося непоправне… Під час виконання бойового завдання  у бою за свободу і незалежність України, загинув…..

Багатолюдний мітинг, який був пронизаний співчуттям, жалем та болем за полеглим, що пішов в засвіти ще молодим, відбувся на кладовищі села Погарщина.. Тут востаннє загиблому бійцю Максименку Владиславу Івановичу віддали військові почесті. Представник другого відділу Миргородського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки майор Геннадій Токар вручив мамі Героя – Валентині Григорівні - Державний Прапор України, який покривав домовину загиблого. У честь воїна Владислава Максименка на кладовищі  пролунав трикратний стрілецький салют…

Поділяючи біль і горе рідних, до присутніх звернулася староста села Погарщина Юлія Клименко:

• Ми пам’ятаємо Владислава спокійним і чемним, врівноваженим і доброзичливим. Він ніколи не був байдужим до долі своїх земляків і співвітчизників, був справжнім професіоналом у справі захисту Вітчизни, чуйним, вірним і надійним товаришем, турботливим чоловіком, сином, онуком, люблячим братом.

Прощальні слова над домовиною воїна прозвучали від першого заступника Лохвицького міського голови Сергія Шрамка:

• Ця війна забрала в нас багатьох і сьогодні ми зібралися, щоб попрощатися ще з одним Героєм, ще з одним нашим Захисником – Максименком Владиславом Івановичем, який віддав своє життя за наші тихі ранки, за наш спокій, за нашу свободу…Але він не помер даремно. Його жертва  - це нагадування нам всім, що ми не маємо права здатися, ми не можемо опустити руки! Наша ненависть до рашистів – це наш обов’язок перед нашими загиблими Героями.

Пам’ятайте всі, хто стоїть тут сьогодні! Пам’ятайте, що ми – українці!! Ми народ, якого не зламати ні вогнем, ні мечем! Наша сила – у єдності, у нашій вірі, у нашій незламній волі!

Лохвицька громада розділяє біль непоправної втрати і висловлює співчуття мамі Валентині Григорівні, батькові – Івану Васильовичу, дружині Олександрі, сестрі Анні, бабусі, всім рідним, побратимам та знайомим. Слава Герою, воїну Збройних сил, який віддав своє життя за те, щоб блакитним і мирним було небо над українцями!

Герої не вмирають! Вони завжди боронитимуть нас з небес! Вічна пам’ять і вічна слава нашому Захиснику!