НАВІКИ У НЕБЕСНІЙ ВАРТІ –ВОЇН АНДРІЙ БАРВІНКО
У всіх нас зараз одне велике горе – ця клята війна. Ми живемо в час постійних повітряних тривог, ми знаємо, що таке шахеди, дрони, ракети, які несуть смерть і руйнування. Рашисти прийшли на нашу землю, щоб знищити не тільки наші міста і села, а й нашу віру, наші мрії, наше майбутнє. Вони руйнують наші домівки, забирають наших рідних і друзів, залишаючи за собою лише біль та сльози. І кожен з нас відчуває цей біль у своєму серці, бо ця війна стосується кожного, без винятку. Хтось ховається у підвалах під час обстрілів, хтось чекає на повернення рідних з фронту, а хтось втрачає близьких… Війна увійшла у кожну родину, у кожен дім. Вона змінює наші життя, залишає шрами в наших серцях, вона вчить нас жити з болем і втратами.
10 листопада 2024 року жителі Лохвиччини схилили голови у жалобі – громада проводжала у засвіти вірного сина України, військовослужбовця, Барвінка Андрія Анатолійовича, життя якого на злеті обірвала війна.
Лохвичани у живому коридорі прихилили коліна перед траурним кортежом, який проїхав містом до Благовіщенської церкви.
Після заупокійної відправи, яка зібрала рідних воїна, його друзів, знайомих, бойових побратимів та містян, які прийшли вшанувати пам’ять загиблого Героя, сформувавши траурну процесію, провели воїна в останню путь на Благовіщенському цвинтарі, де відбувся жалобний мітинг.
Поділяючи біль та горе рідних, до присутніх на мітингу звернувся перший заступник Лохвицького міського голови Сергій Шрамко, який у прощальному слові закликав присутніх пам’ятати, що ми - народ, якого не зламати ні вогнем, ні мечем, що наша сила – у єдності, у нашій вірі, у нашій незламній волі. Ми маємо завжди пам’ятати, що наша мова має значення, бо вона - це наш дух, наша історія і наша зброя
Від імені вчителів Лохвицької гімназії № 1 до присутніх звернувся Валерій Іщенко, який зачитав проникливі віршовані рядки…
На кладовищі воїну Андрію Барвінку віддали останні військові почесті. Трикратний стрілецький салют пронизав Лохвицьке небо. Почесна варта накрила труну віком, на якому лежав український стяг. Старший офіцер Другого відділу Миргородського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки майор Геннадій Токар вручив матері покійного – Валентині Іванівні згорнутий Державний Прапор України.
Вся Лохвицька громада безмежно сумує разом з рідними, близькими і знайомими військового. Розділяємо невимовний біль тяжкої втрати та висловлюємо щирі співчуття родині – мамі Валентині Іванівні, батькові Анатолію Васильовичу, синам Максиму і Павлу.
Важко знайти слова, які можуть вгамувати біль цієї втрати. Але ми повинні пам’ятати, що кожна така жертва – це крок до нашої Перемоги. Ми низько вклоняємося пам’яті Андрія Барвінка та дякуємо за той мир, за ту можливість жити, яку він виборював для нас.
Вічна та світла пам'ять Герою!
Слава Україні!
