НАВІКИ У НЕБЕСНОМУ ВІЙСЬКУ – ГЕРОЙ КОМІРНИЙ ОЛЕКСАНДР МИХАЙЛОВИЧ
Сьогодні у нашій громаді знову День жалоби. Учора ми вже попрощалися з одним із наших Захисників – Вячеславом Трейманом, а сьогодні поховали ще одного Героя – Олександра Комірного. Наші серця розриваються від болю, адже війна забирає найкращих.
Останній шлях нашого Героя був усіяний живими квітами. Спочатку у місті Лохвиця, а потім у селах Васильки і Христанівка, люди зустрічали похоронну процесію, стоячи на колінах і схиляючи голови в жалобі, що розриває душу. Це невимовне горе об’єднало нас усіх. У ці скорботні хвилини кожен із нас відчув глибокий біль втрати, але й гордість за відвагу нашого Захисника, який став символом незламності та відданості своїй країні.
Йшов сніг…Він наче хотів укрити землю білим покривалом, оберігаючи її від болю і втрат. Сніг тихо падав, ніби сльози неба за нашим Героєм, який віддав своє життя за мир і свободу.
На сільському кладовищі відбувся мітинг вшанування пам’яті воїна., який проводила староста Васильківського старостинського округу Валентина Петрашева. Поділяючи біль та горе рідних, до присутніх звернулися перший заступник Лохвицького міського голови Сергій Шрамко, директорка Васильківської філії Лохвицької гімназії № 1 Надія Цапко, а також від імені земляків аграріїв з прощальним словом виступив Григорій Наконечний.
Трикратний стрілецький салют пронизав небо над селом Христанівка, віддаючи останні військові почесті Олександру. Начальник відділення рекрутингу та комплектування другого відділу Миргородського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки майор Юрій Коломієць вручив дружині загиблого Аліні Вікторівні синьо-жовтий стяг, якому до останнього подиху залишався вірним її чоловік.
Вся Лохвицька громада безмежно сумує разом з рідними, близькими і знайомими військового. Розділяємо невимовний біль тяжкої втрати та висловлюємо щирі співчуття родині - матері Маргареті Іванівні, дружині Аліні Вікторівні, братам – Михайлу та Євгену, доньці Вікторії та сину Максиму.
Ми поділяємо їхній біль і молимося за те, що Бог дав їм сили пережити цю трагедію. Пам’ять про наших Героїв назавжди залишиться у наших серцях.
А сніг все падав… Тихий, ніжний, як небесне благословіння. Він накривав землю, немов покров пам’яті. Але разом зі снігом у серцях народжувалася надія – на Перемогу, на мир, заради якого наші воїни віддали найдорожче….
Вічна пам’ять і вічна слава захисникам України!
