Адаптація ветеранів: поради для близьких, як підтримати демобілізованого воїна

Заохочуйте їх брати участь у соціальній активності

Соціальна активність може допомогти ветеранам відчути себе частиною спільноти та подолати почуття ізоляції. Заохочуйте їх приєднатися до клубу ветеранів, спортивної команди або волонтерської групи.

Соціальна активність може стати ефективним способом відновити соціальні зв’язки та відчути підтримку з боку однодумців. Це також може бути чудовою можливістю для ветеранів поділитися своїми навичками та життєвим досвідом, а також навчитися чомусь новому, що може збагатити їхнє життя та допомогти у подальшій кар’єрі.

Бережіть себе

Підтримка ветерана може бути емоційно виснажливою. Надмірне занурення у переживання іншої людини може призвести до виникнення так званого «синдрому співпереживання», коли людина, яка допомагає, починає відчувати симптоми стресу або тривоги.

Важливо берегти себе та знаходити час для відпочинку та розслаблення. Піклування про себе є ключовим для збереження власного емоційного здоров’я. Вам може допомогти заняття хобі, медитації чи дихальні вправи. Також корисною може бути підтримка від інших людей, які розуміють труднощі допомоги ветеранам, наприклад, у групах підтримки або консультаціях з професіоналами.

Центр надання соціальних послуг Лохвицької міської ради

м. Лохвиця, вул. Перемоги, 16

(05356) 3 45 09; (05356) 3 11 40

Адаптація ветеранів: поради для близьких, як підтримати демобілізованого воїна

Будьте терплячі та розуміючими

Ветеранам може знадобитися час, щоб одужати від фізичних і психологічних травм, які вони отримали під час війни. Демобілізованим може бути важко говорити про свої переживання, але важливо показати, що ви готові їх вислухати, коли вони будуть готові говорити.

Адаптація до цивільного життя – це довгий і складний процес, який вимагає терпіння та розуміння. Важливо створити безпечне середовище, де ветерани можуть відчувати себе комфортно, вільно висловлювати думки без страху засудження або неприйняття.

Такі запитання можуть викликати доволі тяжкі й потенційно травматичні спогади:

Не говоріть: «Я тебе розумію». Якщо ви не були на фронті, не маєте досвіду участі у бойових діях.

Не жалійте: «Ох ти ж бідненький/бідненька!». Має бути повага, а не жалість. Жалість знецінює, свідчить про вашу переконаність, що людина не впорається.

Говорити про смерті побратимів/посестер доречно, якщо йдеться про пам’ять, а не про факт загибелі. Як правило, більшість ветеранів/ветеранок зіштовхувалися зі смертю людей, яких вони знали.

Запитувати у ветерана/ветеранки «Коли обміняють наших полонених?», «Чи вистоїмо ми у цій війні?», «Коли війна закінчиться?» теж не варто. Ці питання поза їхніми знаннями, трохи не «за адресою».

Питання на кшталт «Чи ти когось убивав/убивала?», «А скількох ти вбив/вбила?», «Як це — вбивати?», мабуть, найгірші з можливих.

Не тисніть

Не змушуйте ветеранів одразу розповідати про свої переживання або робити те, до чого вони ще не готові. Дайте їм час і простір, щоб звикнути до нового життя. Зрозумійте, що вони пройшли через неймовірно складні випробування і потребують часу та підтримки, щоб адаптуватися до цивільного життя.

Важливо створити безпечне середовище, де вони можуть почуватися комфортно, вільно висловлюючи свої думки та емоції. Повага до їхнього особистого простору та терпіння значно допоможуть у гармонійному відновленні.

Допоможіть їм знайти ресурси

В Україні діє багато організацій, які надають всебічну підтримку ветеранам. Ці організації пропонують широкий спектр послуг, включаючи психологічну допомогу, юридичну консультацію, допомогу з працевлаштуванням, а також соціальну підтримку. Вони допомагають ветеранам адаптуватися до цивільного життя, надають ресурси для реабілітації та інтеграції в суспільство. Українські військові зробили неоціненний внесок у життя нашої країни, тому не треба соромитися приймати допомогу.