НАЗАВЖДИ 26… ЛОХВИЧЧИНА ПОПРОЩАЛАСЯ ІЗ ЗАХИСНИКОМ ОЛЕКСАНДРОМ КОРПАНЕМ
30 листопада Лохвицька громада схилила голови у жалобі за загиблим захисником Корпанем Олександром Григоровичем, у якого попереду мало бути довге і щасливе життя. Не судилося. Йому назавжди залишилося 26… Для Лохвиччини це вже чотирнадцята непоправна втрата, коли з вини клятого російського ворога у землю передчасно лягає молодь – цвіт нашої нації.
Люди, стоячи на колінах, зустрічали траурний кортеж у м. Лохвиця, у селах Млини і Старий Хутір, де народився і виріс, жив і працював захисник.
Гіркотою і болем був сповнений цей день для всіх мешканців громади, а насамперед для рідних, близьких, друзів, однокласників, односельців, побратимів та знайомих загиблого, які прийшли провести його в останню земну дорогу.
Мітинг пам’яті воїна відбувся на кладовищі у селі Старий Хутір. Востаннє солдату 26 артилерійської бригади Олександру Корпаню віддали військові почесті. На його честь пролунав трикратний стрілецький салют. Начальник другого відділу Миргородського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Сергій Ніколаєнко вручив матері захисника Людмилі Миколаївні Державний Прапор України, урочисто знятий почесною вартою з домовини загиблого.
Під час траурного мітингу, який вела староста Гирявоісковецького старостинського округу Наталія Давиденко, з прощальними словами виступив перший заступник Лохвицького міського голови Сергій Шрамко, який від імені громади висловив глибокі співчуття батькам Людмилі Миколаївні та Григорію Петровичу, синочку Даніїлу, брату Дмитру, сестрам Наталії, Анастасії, Тетяні та всім близьким, друзям і знайомим загиблого. Добрими словами згадували Сашу колишній класний керівник Людмила Шпильчак, його однокласниця Валерія Фур’єва. Один із бойових побратимів загиблого попросив вибачення у батьків за те, що не вберегли Олександра, та поклявся відомститися за нього ворогові.
Багато теплих слів прозвучало на адресу Олександра Корпаня, адже він був доброю, світлою людиною з відкритим серцем. Люди не стримували сліз, усвідомлюючи, що він віддав своє молоде життя у боротьбі з ворогом, захищаючи свою рідну землю та кожного з нас. Загинув, захищаючи волю і незалежність нашої держави від посягання російської федерації, боронячи мир і спокій у наших домівках.
Героїчним, але таким коротким виявилося його життя. Олександр Корпань народився 2 лютого 1996 року в селі Старий Хутір. Виріс у дружній багатодітній родині. У 2011 році закінчив 9 класів Гирявоісковецької ЗОШ І-ІІІ ступенів, після чого навчався у Роменському фаховому коледжі Державного вищого навчального закладу «КНЕУ ім. Вадима Гетьмана» та у ПТУ №32 м. Червонозаводське, яке закінчив у 2015 році, здобувши професії апаратника дифузії, столяра. Працював на Сумщині будівельником.
У травні 2016 року був призваний на строкову військову службу. В подальшому вступив на контрактну службу і з жовтня 2016 року перебував у зоні проведення АТО на сході України, захищаючи її незалежність і територіальну цілісність. У 2020 році повернувся додому та працював охоронником у ТОВ «Харківецьке».
Після повномасштабного вторгнення військ російської федерації на територію України 29 березня 2022 року був мобілізований до лав Збройних сил та у званні солдата проходив військову службу на Донеччині. Служив на посаді сапера інженерно-саперного відділення інженерної роти.
28 листопада в районі зосередження підрозділу частини у населеному пункті Гнилиця Перша Куп'янського району Харківської області в результаті вибуху під час обстеження будівлі на наявність вибухових предметів отримав численні поранення, несумісні з життям. При транспортуванні в лікарню його серце запинилося назавжди…
Наприкінці жалобного мітингу староста Наталія Давиденко сказала:
–Ми плачемо і сумуємо разом з рідними, розділяємо біль непоправної втрати і висловлюємо співчуття родині Олександра та його чотирирічному сину, який назавжди запам’ятає тата героєм. Ворог відібрав молоде життя, але він ніколи не зітре нашу пам'ять про Олександра і нашу віру в перемогу. Вічна шана Герою!
